НАТО: аргументи ЗА і ПРОТИ.

Пункт номер один - це безпека. Ніколи, ні за яких обставин Україна не була незалежною від міжнародних воєн в Європі, чи тим паче не була нейтральна від них. Завжди, за будь-яких обставин, режимів, віросповідань, погоди і природи Україна була ласим шматком для наших сусідів. Існування українців сприймалось як зайва перешкода, непорозуміння, тимчасові складнощі. За будь-яких часів і умов, в разі захоплення нашої держави чужинцями українцям загрожувало тотальне винищення як народу. Наслідки таких політик сусідів - сьогоднішня ситуація з українцями, їх чисельністю, культурою, мовою, історією. Це кращий доказ усьому. Відповідно історія цієї планети свідчить, що для того, щоб зберегти себе і свою культуру необхідно мати власну державу. Для українців – це найбільша аксіома з усіх.

Як би ми не хотіли тільки пасти волів і сіяти гречку ми ніколи не були, не є і не можемо бути на цій планеті нейтральними. Оглядаючись на історію українців, можна однозначно лише твердити про те, що певних успіхів у збереженні нас ми досягали тоді, коли велика частина з нас кидала плуги і бралась за зброю. Тоді (як за часів козаччини) ми на певний час могли розкидати своїх агресивних сусідів. Тому лишається тільки два шляхи збереження нашого власного, українського світу. Перший – орієнтація на власну зброю, другий – орієнтація на колективний захист, відверто кажучи – чужий. Якщо розглядати перший варіант, то лише хронічний романтик вірить у те, що наша армія зможе нас захистити від інших народів і країн. Наша армія, нажаль, така ж деморалізована і дезорієнтована (про бардак і бідність я мовчу) як і решта постколоніального суспільства Тому лишаються тільки, або чийсь захист, або просто чекати, коли нас прийдуть і візьмуть, а ми будемо лише як раби одягати і годувати армію іншого народу і розвивати відповідно його державу, культуру, мову і т.д. і т.п. Останній варіант смертельного для нації і принизливого для людини існування я не розглядаю, бо Я - УКРАЇНЕЦЬ. Отже, чийсь захист... Чий? Існують декілько військових потуг в світі: НАТО, Росія, Китай та інші менш потужні. Для України в цій частині планети, важко розраховувати на збройну протекцію Китая (якщо хтось взагалі колись бачив карту світу). Лишається НАТО і Росія.

Вибір невеликий, але робити його треба, інакше будемо схожі на ослів, які не можуть зрозуміти, де для них небезпека, і куди йти. Описувати переваги НАТО перед Росією дещо безглуздо в силу своєї очевидноссті, проте деякі все ж наведемо. Росія завжди, всю свою історію, за будь-яких режимів, погоди і природи, часів і ситуацій, вела експансіоністську політику. Важко назвати період в історії Росії, коли вона не вела війну з сусідніми народами. І переважно успішну для Росії. Слава Богу, вже 17 років як ми випадково вирвались з під її окупації. Зараз Росія лише погрожує окупувати наш Крим, Севастополь і т.д. Існують лише деякі нормативні документи російського парламенту про визнання нашої території російською. Лунають заяви з приводу невиводу російських військ з України та іноді влаштовуються провокації як у випадку з косою Тузла, де сторони вже були готові до збройного протистояння. Це поки все. Відверто Росія не оголосила нам поки війни і все ще тримається в межах дипломатичних оглядок на іллюзорне міжнародне право. Але це де юре. Де факто... «мирна Росія» це з розряду казок Ганса Християна Андерсена... Всім іншим раджу читати всесвітню історію, або, хоча б  історію Росії, хоча б шкільний варіант.

Отже, лишається лише НАТО. Альтернативи нема! Всі плутовські розмови «від лукавого» про нейтралітет крім тих, хто не знає історію, ведуть лише ті, хто відверто піддає сумніву доцільність існування незалежного українського народу у власній державі: КПУ, ПСПУ. І без всяких сумнівів задовольняє такий статус Росію.

НАТО безальтернативна! Нажаль чи на щастя. Це факт. В заперечення членству в НАТО можна протиставити лише те, якби НАТО було б гірше, ніж Росія. Але це не так. На це  є теж чимало аргументів. Перший: НАТО – це колективна бепека. Коллективна: Італії і Норвегії, Польщі і Туреччини, Болгарії і Канади, Литви і Естонії і т.д. В Альянс об’єднані абсолютно різні країни. Проте ці країни об’єднані спільною метою – забезпечення безпеки, певним високим рівнем стандартів економіки, системи захисту прав людини, соціального захисту і т.д. ну і звичайно географічною близькістю. Всі вони, крім США і Канади, належать до Європи. Для України всі ці цілі і принципи куди більш актуальні, ніж для будь-кого з вже наявних членів НАТО. Європейська цивілізація, до якої поза всяким сумнівом належимо і ми, за окремими винятками вирішила свої питання оборони виключно в межах НАТО. Нагадаю, що принцип НАТО - «Один за всіх і всі за одного» (напад на одну з країн Алянсу вважається нападом на всі країни-члени Альянсу).            

Є певні мрії про якесь європейське оборонне угрупування, але поки це лише фантазії. Ненатівська Швеція змушена в 4 рази більше витрачати кошти на потреби своєї оборони, ніж Польща, і вже під шквалом критики змушена переглядати непомірний військовий бюджет. Тому вибір країн Європи – однозначний. Наскільки вони «нерозумні» і порівняно з нами «немудрі», ті країни які об’єднались в НАТО свідчить рівень демократії, свобод, економіки і загалом життя, не кажучи вже про безпеку. Саме тому нікому з народів Європи не спадало на думку вийти з НАТО, натомість двері в НАТО штурмують останні з народів представлені в Європі своїми державами. Загалом зараз НАТО об’єднує 26 країн в яких проживає близько 800 млн. чол. Це переважно найбільш розвинуті країни світу за багатьма показниками. Те, що українці поки не в НАТО сприймається європейцями як тимчасове явище. Усі опитування свідчать про те, що інші європейські народи сприймають українців і Україну як частину Європи, на відміну від тої ж Туреччини, ставлення до якої неоднозначне. Тому єдина перепона для того, щоб убезпечити свою безпеку для України і не вступити до НАТО є ... наша «нерозумність» (мій редактор попросив, щоб я не вживав лайливих слів).

Звичайно ніхто не каже, що НАТО це «залізобетонний» захист. Це дійсно лише система угод, система домовленостей. А як відомо жодні домовленості не є міцніші за найменшу кулю чи штик. І все ж це найкраще, що ми маємо. Крім того, ніхто нам не забороняє в рамках НАТО озброюватися до зубів. Може колись наші зуби будуть настільки міціні, що ми з легкістю вийдемо з НАТО, або організуємо свій альянс. Але поки ми соковите і дурненьке ягнятко в дикому лісі, яке мріє про «мир, дружбу, май» і замріяно читає Меморандум про ядерне роззброєння України.

Є звичайно величезна купа й інших плюсів членства в НАТО. Описати докладно всі не вистачить жодного сайту. Тут і інвестиції. Для усього світу входження держави до НАТО це певний сигнал стабільності і перспективності країни. Особливо це було б актуальним для України. Знову ж варто нагадати що НАТО це не лише оборонний альянс. В ПДЧ з 5 розділів тільки один присвячений оборонному блоку інші чотири – економіці, правам людини і т.д. В наших сусідів (Польща, Чехія, Угорщина) після вступу до Альянсу іноземні інвестиції збільшились в 2,5-3,5 рази, в Румунії на 141%.

А більш важливе ще й інше. Сама система прийняття рішень в НАТО. Рішення приймаються тільки одноголосно. Будь-яка країна має право вето. А це неймовірний інструмент впливу і для України це однозначно додатковий важіль для проштовхування ВЛАСНИХ НАЦІОНАЛЬНИХ інтересів.

Крім цього, витрати на оборону не збільшаться (стандарт Альянсу – 2% від ВВП). Крім цього жодний іноземних баз у нас не буде (конституція забороняє і саме НАТО баз не має «в природі»). Крім цього, крім цього і крім цього... Я вже не розписую те, що членство в Альянсі фактично означало б для України членство в ЄС, як у випадку з усіма нашими західними сусідами. (не плутати з іншою ситуацією довкола Туреччини).

Одним словом... говорити нема про що. Дивлячісь на дитячі спроби проросійських сил виставити хоч якісь мінімальні зауваження стосовно українського вступу до Альянсу реагувати майже нема на що. Крім, неясно з якого дива посилання на нейтралітет Швейцарії та бомбардування Югославії слухати нема що.

Тим, хто купується на балачки про нейтралітет Швейцарії чи Швеції, радив би порівняти ці країни з державою Україною 100 років тому, чи тоді коли створювалось НАТО, чи 20 років тому. Ах ... ну да... Держави України не існувало.. Чи є ще питання?

Єдиним складним питанням є ситуація з операцією НАТО в Югославії 1999 року. Щоб не вникати в усю величезну хронологію подій, яка передувала військовій операції Альянсу проти тодішнього уряду Югославії слід кожному для себе вирішити одне питання. Щоправда досі його не зміг вирішити весь світ, але... може Вам вдасться.

Уявіть таку ситуацію. Світ зараз тісний - всі це знаємо. Уявіть, що нажаль трапилось так, що в одній державі, живуть два достатньо великих народи. Один народ знаходиться в суттєвій меншості. Уряд, який належить народу-більшості приймає рішення про знищення народу, якого меншість. Посилається армія, відбувається геноцид, вбиваються всі, кого можна вбити, інші примушуються до рабської праці на народ-більшість. Кому як не нам знати як це відбувається. Питання: чи мають право сусідні держави втрутитись у ситуацію, чи кожна деражва може робити все, що хоче в себе, навіть вбити усіх громадян. З одного боку держава – суверенна. І за цим правилом, якщо не дай Боже Україна прийняла б рішення винищити до ноги всіх росіян в Україні, то Росія повинна була б лише апелювати до міжнародного права і не втручатись.  Це все одно, що якби всі сусіди знали б, що хтось в своїй квартирі вбиває свою родину, чи повинні були б сусіди втрутитись. З точки зору міжнародного права, то ні… Але… оскільки ми всі живемо на цій планеті і певним чином домовляємось про умови співіснування, то неминуче кожен уряд несе відповідальність за певні рамки своєї внутрішньої політики перед всіма іншими державами. Певні «критичні порушення» у внутрішній політиці (наприклад геноцид) не можуть в сучасному світі прикриватись суверенітетом. Така інша позиція. Поступово світ приходить до визначення тих критичних порушень державою прав людей при яких можливе втручання зовні. Саме для цього була створена ООН. Досі важко визначити такий рівень критичності порушень, втручання за яке б не трактувалось як порушення суверенітету.

Так чи інакше, а СФРЮ така собі СРСР на Балканах об’єднувала під владою сербів декілька народів. Всі вони через війну спромоглись захиститись від сербів і вибороти незалежність. Лишилась албанська провінція Косово і малесенький народ Чорногорії. Винищуючи албанців уряд Сербії порушив усі міжнародні зобов’язання. ООН прийняла масу резолюцій, в яких дії Сербії трактувались як загроза миру. Але в центрі Європи, прикриваючись суверенітетом йшла тотальна різня. А в цей час дипломати довго вирішували під прапором ООН чи під яким іншим прапором втрутитись. Вся Європа волала про те, що цю різню треба припинити. Але ООН рішення не прийняла. Заблокували такі «європейські» країни як Росія і Китай. Що робити? Після усіх зусиль, ультиматумів, благань і домовленостей, Європа прийняла рішення розпочати операцію. Збройні сили Європи – сили НАТО. Таким чином, Альянс розпочав операцію проти Сербії, відокремивши її від Косово. Зараз навіть маленький народ Чорногорії втік від Сербії і оголосив про свою незалежність (очевидно розуміючи, що Європа не дозволить тепер вирізати чорногорців). Кажучи про це втручання суто Європи слід розуміти, що мова йшла про європейський дім і операцію схвалила насамперед ЄС, і звичайно здійснила НАТО. Зрештою і Рух неприєднання і Організація Ісламська конференція засудили «імпотентність» Ради Безпеки… але діяти мала Європа. І вона діяла. Тому питання тут не в НАТО, а в Європі і в світі загалом. Як встановити прийнятні для співжиття правила і ефективні механізми контролю за їх виконанням, не порушуючи при цьому суверенітет? Ось питання. Засуджувати ЄС чи НАТО за втручання в Косово все одно, що засуджувати сусідів, які зламали чужі двері, увійшли до чужої квартири, порушили чужу власність і завадили вбити людину. Правильно чи не правильно? Кожен вирішує сам. Але Європа вже дала свою відповідь. Зрештою благо, що більшість народів, які б претендували на свою державу в Європі вже їх мають і ризик геноциду в якійсь країні не значний… Зараз самі серби поступово визнають свої помилки і на останніх виборах, перемогли партії, які націлені на співпрацю з ЄС та НАТО.