Кожному з нас потрібно визначити для себе той рівень напруження, який необхідний для нашого благополучного існування…

– Стрес схожий на водоспад, а вигорання –

на повільне крапання…

Макс Мессмер

На початку 70 років XX ст. цей стан було визначено як синдром “професійного вигорання”. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (2001), синдром “професійного вигорання” – це стан фізичного, емоційного або мотиваційного виснаження, що характеризується порушенням продуктивності роботи та втомою, підвищенням схильності до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю чи інших психоактивних речовин із метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки.

На жаль, в Україні відсутні дослідження, які б дозволили оцінити вигорання населення загалом чи серед спеціалістів певної галузі. На теперішній час синдром “професійного вигорання” входить у рубрику Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-10: Z73 – “Проблеми, пов’язані з труднощами підтримки нормального способу життя”).

За загальним визнанням спеціалістів, робота, яка належить до сфери “людина-людина” – це один із видів професійної діяльності, який найбільше деформує особистість людини. Комплекс економічних проблем, що на сьогодні склалися (невисока заробітна плата, недостатня технічна забезпеченість тощо), а також соціально-економічна та політична нестабільність робить працю людини надзвичайно напруженою, знижуються показники як фізичного, так і психічного здоров’я. Усі ці фактори здійснюють руйнівний вплив на емоційну сферу особистості. У працівника зростає кількість афективних розладів, з’являються почуття незадоволеності собою та своїм життям, труднощі у встановленні контактів із колегами, оточуючими людьми.

Синдром “професійного вигорання” розвивається поступово. Він проходить три стадії (К. Маслач, 1982).

Перша. Всі симптоми та ознаки проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом організації частіших перерв у роботі. Починається забування якихось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симптоми мало хто звертає увагу, в залежності від характеру діяльності, сили нервово-психологічних навантажень і особистісних характеристик спеціаліста.

Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до роботи, потреби в спілкуванні (в тому числі й з близькими): “не хочеться бачити” тих, із ким спеціаліст працює, “в четвер відчуття, що вже п’ятниця”, “тиждень триває нескінченно”, прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких негативних симптомів (немає сил, енергії, особливо вкінці тижня, головні болі по вечорах, “мертвий сон, без сновидінь”, збільшення кількості простудних захворювань, підвищена дратівливість, людина “заводиться”, як кажуть, із пів­оберта, хоча раніше подіб­ного вона за собою не помічала. Симптоми проявляються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаженою після гарного сну і навіть після вихідних.

Третя. Ознаки та симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні проблеми на кшталт виразки шлунку і депресій. Людина може почати сумніватись у цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна байдужість, отупіння, відчуття постійної втоми. Спостерігаються порушення пам’яті та уваги, порушення сну, особистісні зміни, людина прагне до усамітнення. На цій стадії приємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж із людьми.

 Заключна стадія – повне згорання, яке часто переростає в повну відразу до всього на світі.

Вказані стадії синдрому “професійного вигорання” супроводжуються наступними симптомами:

До першої групи відносять психофізичні симптоми:

✓ відчуття постійної втоми не тільки ввечері, але і вранці, відразу після сну;

✓ відчуття емоційного і фізичного виснаження;

✓ загальна слабкість, зниження активності та енергійності, погіршення біохімії крові і гормональних показників;

✓ досить частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

✓ різка втрата або різке збільшення ваги;

✓ повне або часткове безсоння;

✓ постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом всього дня;

✓ задишка або порушення дихання при фізичному або емоційному навантаженні;

✓ помітне зниження зовнішньої та внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Друга група об’єднує соціально-психологічні симптоми:

✓ пасивність і депресія, байдужість, нудьга;

✓ підвищена дратівливість на дрібні події;

✓ досить часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування);

✓ відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності (відчуття, що “щось не так, як треба”);

✓ відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху, що “в мене не вийде” або “я не впораюся”.

Третя група – поведінкові симптоми:

✓ відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її – знущання над собою;

✓ співробітник помітно змінює для себе робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або навпаки);

✓ працівник постійно, без необхідності, бере роботу додому, але вдома її не робить;

✓ відчуття непотрібності та даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму по відношенню до роботи, байдужість до її результатів;

✓ відсторонення від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;

✓ зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, випитої кави, надмірне вживання лікарських препаратів, можливе вживання наркотичних засобів.

Для організації очевидними наслідками синдрому є занадто висока конфліктність персоналу, важка атмосфера в організації, зменшення включеності співробітників у роботу, зниження задоволеності працею, збільшення плинності кадрів і, звісно, погіршення якісних і кількісних показників роботи. Можна ще дуже багато розповідати про синдром “професійного вигорання”, але хочеться звернути вашу увагу на те, що все, про що говорилось вище, є наслідками стресу. Давно доведено, що занадто часте перебування в стресових ситуаціях різного ступеню “токсичне” для людської психіки. Тому кожному з нас потрібно визначити для себе і постаратися встановити той рівень напруження, який необхідний для нашого благополучного існування.

Наведемо декілька рекомендацій для боротьби із синдромом “професійного вигорання”:

1. Усвідомте потребу в негайних змінах у своєму житті. Зменшіть кiлькiсть робочих годин (мається на увазі не виконувати роботу після закінчення робочого дня і вдома ночами та у вихідні), збільшіть обсяг часу для своєї особистості (розвиток, відпочинок, спілкування з родиною тощо).

2. Підвищуйте кваліфікацію або отримайте додаткову освіту. Якщо на вашій роботі є можливість піти на курси підвищення кваліфікації чи перекваліфікації, не втрачайте її.

3. Підвищуйте рівень своєї духовності. Сфокусуйтеся на своїх думках і знайдіть мир своїй душі. Використовуйте методи релаксації, медитацію чи молитву (те, що більше допомагає та відповідає вашому світогляду). Читайте надихаючу літературу – романи, історії чи есе, що допоможе вам поглянути на своє життя з іншої перспективи. Посильте якісне спілкування з людьми, які важливі для вас, це поглибить ваше відчуття свого місця у світі. Ваша особиста концепція духовності може змінюватися з часом і віком, але вона завжди формує базис вашого благополуччя, допомагає справитися з великими і малими стресорами і посилює відчуття сенсу вашого життя.

4. Лишіть робочі проблеми на роботі в кінці дня! Будьте професіоналом тільки на роботі – не забирайте робочі переживання додому. Для цього допоможе простий ритуал: закінчивши роботу, засуньте стілець під стіл, закрийте двері і скажіть: “Все, у мене вже інша роль”. І далі будьте самим собою.

5. Підтримуйте себе у гарній фізичній формі. Між станом тіла і розумом існує тісний зв’язок: чим більше ви тренуєте своє тіло, тим міцнішими стають і нерви. Те, на що відреагує фізично слабка людина, для міцного найчастіше лише послужить приводом для жарту.

6. Консультуйтесь із психологом.

На початковій стадії “професійного вигорання” зможуть допомогти регулярні фізичні вправи. Найпростіша вправа: сильно напружити м’язи, наприклад стиснути кулаки, лікті тощо, порахувати до 10 та потім послабити.

Якщо ви визначили для себе, що перебуваєте на другій чи третій стадії “професійного вигорання” і наведені рекомендації не допомагають відчути певне полегшення, то скоріш за все допоможе коротко­тривала відпустка на декілька днів.

Анна Скурта, слухачка ОРІДУ НАДУ при Президентові України

vsesvit-news.info