Про скарб культурний: забути чи не забути?

Багато чого ми, жителі Первомайщини, не знаємо про землі, які топчемо щодня. Про знайдені у наших краях артефакти погодився розповісти краєзнавець і фанат своєї справи, автор книги “Історія міста Первомайська” Олексій Мурзак. Він не просто розповідав про знайдене, а й пояснював, як і чому ті старожитності опинилися на нашій території…

 На жаль (чи то на щастя?), на нашій території не було місць, де б були причини захоронень величезних багатств. Хто тут жив? Наші землі були і кордоном, і місцем переправ, і військових маневрів. З найдавніших часів територія північного Причорномор’я – непоганий клімат, рельєф – поля і луги, розвинута річкова система (комунікація). Не всі могли собі дозволити переміщуватися кіньми, і віз, та й просто колесо – були не такими рентабельними, як водний транспорт. А у подорожах водними сполученнями, навіть якщо на шляху племен чи то козаків траплялися пороги, якщо течія була наперекір – усе одно було простіше перенести пліт, човен, а потім далі подорожувати водою, ніж витрачати час і багато сил на дорогу степом. Степ був раніше без насаджень, орієнтуватися було не так просто, як на річці, особливо вночі.

З огляду на неспокійний спосіб життя – війни – поселення були дрібними. Не було економічної бази, в першу чергу, накопичити кошти не можна було. Отож, що стосується цінних скарбів, великих, можна сказати, немає. Якщо звернути увагу на описані дослідниками клади, то гроші знаходили невеликими частинами, рідко і чи не щоразу іншої країни та доби. Серед зброї та побутових речей траплялися цінності, але рідко. По місту, наприклад, ходить така легенда, що у кінці 80‑х – на початку 90‑х минулого століття на Богополі було знайдено в грубій шкурі, в салі, польську шаблю: без іржі, з польським ефесом (руків’ям), з замками. Чудово збереглася. Такі знахідки бувають аж занадто рідко, і скарбошукачі тримають у таємниці свою вдачу.

За всі віки багато людей побувало у нас, і тому знахідки різноманітні. В основному, це предмети побуту, зазвичай, посуд та елементи зброї та обладунків – військовий реманент, переважно із заліза, якщо взяти метали. Посуд сучасним чорним скарбошукачам не цікавий, та й іржаву зброю вони також часто викидають геть. Проте дослідникам ці знахідки розказали б історію рідного краю від найдавніших часів!

Якщо взяти козаків, то й у них були певні заощадження. Але ж запорожці йшли на війну: як зберегти багатство? Тож ласий шматочок ховали. Коли власник не повертався з походу, його друзі починали шукати “скарбець” і часто не знаходили, хоча були розпізнавальні знаки. А оскільки водосховища накрили всі козацькі острови, крім Хортиці, – нічого немає. А козаки, нагадаємо, переміщувалися, в основному, річками. “У нас же тут була Бугогардівська паланка. І один з їхніх форпостів був на нашому великому острові. Ці козаки також ходили в походи, в тому числі й на Очаків. Найбільше, що тут можна знайти, – це поховання козаків. А якихось великих панських маєтків тут не було. Торгівля? Так, велася, але тут були саме торговельні шляхи, якими щось везли. Все могли возити. Якщо взяти ХVIII ст., коли тут були укріплення, то тут уже було централізовано. Може, й був якийсь купець. Хоча у багатьох джерелах, коли знаходили щось, – революція…” – натякнув Олексій Миколайович. І розповів, що коли розбирали козацьку Варварівську церкву, що стояла на місці сучасної райдержадміністрації, з неї зник цінний архів, зникла бібліотека. Можливо, в тому церковному архіві було багато слідів, зокрема, документів, що стосувалися, насамперед, козацької пори. Було там Євангеліє кінця ХVI ст., причому візантійської роботи і в срібному окладі.

Олексій Мурзак, ще навчаючись у вузі, сам досліджував територію Первомайщини. І є одна з його знахідок, яка виставлялася у місцевому краєзнавчому музеї ще років 5 тому. Це монета часів останнього сина Івана Грозного, царевича Дмитра Углицького (1582‑1591 (4) рр.). Срібна, діаметром з фалангу пальця. Знахідка рідкісна тим, що “у Московської держави був герб із Георгієм Побідоносцем, і він у різні часи по‑різному чеканився. І, що цікаво, у період правління царевича на монетах, які завдяки його успіхам ексклюзивно чеканилися протягом одного-двох років, у коня, який крокує, піднята передня кінцівка була тільки зверху до коліна”. Через те, що у Побідоносця основною зброєю був спис (“копьё” російською), такі монети називалися копійками. Через спосіб виготовлення (розплескання металу) її називали “лускою”. Монета знайдена у Мигії Олексієм разом із другом. “Монету, – продовжив співрозмовник, – я можу пояснити. Є найперші письмові згадки про бойові дії козаків: у районі Саврані козаки 1423‑го р. допомагали гнати татар. Це були козаки, які мешкали в районі Бугу, ще до локації козаків на Дніпрі... У козаків узагалі завжди ходили будь-які гроші: польські, німецькі, російські…” Тому й не дивно, що у всякий час багато різновидів монет знаходять на Первомайщині…

І ще у друга нашого співрозмовника була одна знахідка в районі Кінецьполю, за 100 метрів від старої греблі: турецький мушкет із кремнієвим колісним замком, із клеймом майстра з-за кордону (обидві ознаки – рідкість). Такі виготовлялися у Європі (можливо, в Італії) чи на Сході (ймовірно, в Ірані) у першій чверті XVI ст. Тоді, у 98‑му році, не так були розвинені цифрові технології: ні сфотографувати, ні дізнатися. Знахідку приносили в музей, але так і не розмістили. Згодом вона зникла. Жаль, але багато років тому загинув друг Олексія Миколайовича, який знайшов мушкет…

На наших землях побувало багато татар. І є захоронення вояків у латах. За словами історика, ми звикли до стереотипу, що татари були в шкурах і шапках, а насправді не все так. У них були обладунки, які вони запозичили з Китаю та Японії, і їх згодом перейняли та сама Московська держава і Литва. Це “коробчастий” панцир, алебарда. Так: саме золотоординці принесли сюди алебарду, а не західні воїни. І потім козаки також використовували її. Межі Золотої Орди проходили по Південному Бугу, тому хан Узбек їх укріплював. Звідси взялося багато поселень нашого краю.

У нашому музеї стосовно монголів (перша половина ХIV ст.) немає матеріалів. Щоб дізнатися про ту добу, потрібні археологічні знахідки. Олексій Миколайович припускає, що колекція таких була, але загинула у першому музеї Первомайська, коли місто грабували війська Німеччини під час війни. Так само, як і музей Добровеличківки.

До речі, на землях Добро­величківщини було розкопано скіфський курган, де знайдено вишиту на мішковині золотими нитками сцену полювання. Її забрали до славнозвісного Ермітажу, але вона там не виставляється в залі скіфських старожитностей.

А кургани робили і козаки, і хозари, і половці, всі. Тому вони різні, і різницю розпізнає тільки науковець, спеціаліст. Найрозвиненіші скіфи – орачі, територія їхнього проживання починалася у Новій Одесі і тяглася аж до Вільшанки. Про межі говорив ще Геродот. Цей квадрат тягнувся десь паралельно лінії Добровеличківка – Дніпропетровська область, де була знайдена та ж сама скіфська пектораль та інші старожитності. “А у нас, в основному, є зброя скіфського періоду”, – зазначив історик, пояснюючи, що на Первомайщині таки не може бути великих скарбів у курганах. Поселення ж трипільської культури в Первомайському районі представлені обширно в Кінецьполі, Кам’яній Балці, Чаусовому, Токарівці, Іванівці.

А ось іще про цікаві знахідки: до 60‑х років ХХ ст. у нашому місті зокрема, коли були масові будівельні роботи, особливо після громадянської війни, знаходили дуже багато підвалів з рейнськими винами. У нас клімат у ХІХ ст. відповідав німецькому, тому сорт винограду, потрібний для цього вина, вирощувався й тут, не лише на батьківщині вина. На великій території було багато винних заводів, винокурень, винних підвалів складського типу, і їх знаходили в тому числі й тоді, коли під час війни розривалися снаряди.

Інформація про скарби і старожитності завжди буде оновлюватися завдяки і знахідкам, і легендам – і старим, і знову вигаданим. І добре, якщо земляки цікавитимуться нею у шаленому ритмі повсякденних справ.

Н. Левицька

vsesvit-news.info