Сьогодні студент-практикант, завтра – молодий вчитель

Свисток. І діти враз струнко вишикувалися у шеренгу… Це розпочався урок фізичної культури в загальноосвітній школі № 16.

У фойє на почесному місці знаходиться м’яч, на стенді біля входу у спортзал – фото відомих спортсменів України: випускників школи, чиї успіхи прославляють навчальний заклад, а в кабінеті фізичної культури – незлічена кількість грамот, дипломів, кубків…

В чому ж секрет високих результатів роботи та як готується молода педагогічна зміна, ми дізнавалися у вчителя фізкультури з 23‑річним досвідом роботи Юрія Івановича Крюкова та у його колишнього учня, студента VI курсу Миколаївського національного університету ім. В. О. Сухомлинського, який проходить нині практику у свого вчителя в ЗОШ № 16, Гліба Сергійовича Баранюка.

Юрій Іванович, чемпіон СРСР з футболу 1977 року, вчитель року – 2008, має грамоту від Г. Суркіса як активіст українського футболу, між нами кажучи, має багато інших нагород, але дуже скромна людина, тож мало розповідав про себе, мовляв, працюю, готую дітей до змагань, та й усе, проте із задоволенням розповідав про спортивний клас, своїх учнів та їхні спортивні досягнення.

Спортивний клас був організований у школі ще у 2001 році, потім то закривався, то відкривався, аж поки в країні почали розуміти, що фізкультура є одним із найактивніших засобів формування людини, що це здоров’я і життя наших дітей. Юрій Іванович повідомляє, що в спортивні класи зібрані діти, що мають хист до фізкультури, люблять цей предмет, а деякі мріють обрати кар’єру спортсмена. Щодня у спортивному класі уроки фізичного виховання, проводяться заняття на свіжому повітрі, школа має чудову спортивну базу. Результат красномовний – ЗОШ № 16 чотири роки поспіль посідала перші місця у спартакіаді школярів нашого міста. Успішно виступають спортсмени даної школи на першостях та чемпіонатах області, захищають честь міста на всеукраїнських змаганнях. Школа підготувала багато майстрів спорту, чемпіонів та призерів чемпіонатів України. Молоде покоління теж радує своїми перемогами. “Школа пишається своїми вихованцями”, – з гордістю говорять вчителі фізкультури.

Завдяки пропаганді спорту та залученню учнів до спортивних гуртків і секцій, заклад має найкращі показники по здоров’ю дітей – основна група становить 68 %. І тут згадуєш доречні вислови Сократа: “Люди, від природи немічні тілом, завдяки вправам стають міцнішими силачів”, або Моссо: “Фізичні вправи можуть замінити багато ліків, але жодні ліки в світі не можуть замінити фізичні вправи”.

Культивуються види спорту: футбол, волейбол, легка атлетика, туризм… На жаль, плавання неможливе. Жодного басейну у місті немає, на відміну від наших сусідів-южноукраїнців. Педагоги демонструють матеріально-технічне забезпечення. Ось кілька комплектів форми, є й нова, придбана недавно, сила-силенна м’ячів та всіляких інших приладь. Дещо, як-от гантелі, роблять самі, з пластикових пляшок з піском, я ж узяла цю ідею для свого сина.

Ще одним показником роботи є щорічні вступи учнів до вузів на факультет фізвиховання. Юні спортсмени продовжують навчання у спортивних училищах міст Києва, Харкова, Миколаєва. Одним з таких вихованців є і Гліб Баранюк.

Він теж навчався у спортивному класі школи № 16, в 9‑му класі був переведений до вищого училища фізичної культури у Миколаєві, яке успішно закінчив. Він футболіст, срібний призер першості України на приз клубу “Шкіряний м’яч”, до речі, шкільна футбольна команда “Юність” – неодноразовий переможець Всеукраїнських зональних змагань та міських – як, наприклад, на приз газети “ТВ Всесвіт”. Я поцікавилася враженнями про роботу з дітьми, адже самому здобувати спортивні перемоги – це одне, а навчати інших – набагато важче. “Незвично, тому що раніше я був у якості учня, а тепер – вчителя, тож дивлюся на роботу по‑іншому, по‑дорослому. Буває, що дітей перекричати неможливо, бо фізкультура – це постійний рух, спілкування, колективні дії. Крім того, потрібно завжди бути напоготові, щоб діти не травмувалися. І лише тепер я зрозумів, як важко бути вчителем. Це тяжка, відповідальна, але необхідна праця, тому що діти-спортсмени ростуть всебічно розвиненими, активними, товариськими, вчаться допомагати одне одному, підтримувати, знаходити себе в суспільстві”. Гліб мріє про кар’єру футболіста, до речі, він був у складі первомайської футбольної команди, зараз грає у южноукраїнському “Локомотиві”.

Молодий вчитель веде урок – серйозний, вимогливий, я б сказала, трішки суворий, діти уважно слухають, сприймають не як практиканта, а як тренера і наставника. А я тим часом запитую Юрія Івановича, чи готовий його учень до педагогічної та тренерської діяльності та якою він бачить подальшу кар’єру Гліба. “Зараз багато талановитих хлопців ідуть працювати до школи, а потім, дивлячись на матеріальну сторону та умови праці, кидають, шукаючи щось більш оплачуване. Тож я хочу, перш за все, побажати йому терпіння, успішного закінчення навчання, а потім, звичайно, вдалої кар’єри, якої – вирішувати йому, хоча я б радив попрацювати у школі, тому що в пошуках чогось примарного можна розгубити навички, отримані в університеті. Шкільний учитель фізкультури сьогодні повинен багато знати і вміти, щоб бути корисним сучасним дітям”, – Юрій Іванович зізнається, що сам, коли вчився у вузі, мріяв лише про тренерську діяльність, а зараз його життя – це школа й діти, і це не заважає продовжувати займатися спортом.

Змінюється час, змінюється школа. Але діти завжди залишаються дітьми, а вчитель завжди залишається вчителем; вони, як і раніше, потрібні один одному. У вчителів фізкультури є зброя особливої сили, здатна середньостатистичного учня перетворити на спортсмена, чемпіона і гордість країни. Або просто виховати здорову, самодостатню, активну та цілеспрямовану людину, бо спорт – це здорове тіло та міцний дух.

Тож, користуючись нагодою, перед святом Дня вчителя вітаємо всіх вчителів, зичимо їм нових здобутків, успіхів у добрих справах, щастя, міцного здоров'я й добробуту. Творчих успіхів вам на освітянській ниві!

Т. Лагнер

vsesvit-news.info