Як гартувався дух спортсменів, які гуртувалися у таборі відпочинку “Гарт”

З 30 травня до 17 червня в ДЮСШ м. Первомайська проходила перша зміна табору “Гарт”. Відпочивали і гартувалися в ньому спортсмени: юні каратисти і футболісти, учні ДЮСШ. Ми вирішили познайомити вас із результатом цього, певна річ, корисного процесу, тому вирушили за інформацією останнього дня з самого ранку.

Першими співрозмовниками виявилися, звичайно ж, діти. Артем Пироженко розповів, що на заняття футболом в ДЮСШ приходить давненько. У цьому році юні футболісти грали з командами Доманівки, Вознесенська та ще з багатьма. І хоч іноді програють, але продов­жують тренуватися, бо це заняття їм подобається. І у таборі подобається. Після згадки про нього підключились до розмови й інші непосиди (протягом розмови хлопці, як і годиться, нетерпляче совались на лавці, стояли то на одній, то на двох ногах, і майже витанцьовували), розповідаючи, що у “Гарті” багато друзів зі спільними інтересами. Усі грають у футбол щодня, відпочивають, та ще й як: найперша згадка про відпочинок – “спимо”! Мабуть‑таки так набігаються за м’ячем, що нічого більше не хочуть. Хіба що крім гарно, по‑футболістськи, поїсти борщу чи супу, каші з котлетами, морозива, фруктів чи просто випити соку або молока – напою, що дає сили. На питання, чи не будуть жалкувати за табором, Артем за всіх відповів багатозначним словом: “А…”, махнув ледь помітно рукою і додав, що будуть ще попереду тренування, теж влітку. Нашу спортивну розмову перервала поява тренера, Івана Івановича Мілька, і непосиди дружно, ніби їх вітром знесло, побігли перевдягатися для наступного загартовуючого тренування на футбольному полі. За м’ячем спортсмени бігали із запалом і… вражаючими манерами, приперчуючи усе солоними словечками. Може, це мова футболу, і без неї не літатиме м’яч?

Тим часом Іван Іванович Мілько розповів, що у результаті звернення до Валентини Миколаївни Трянової з проханням, щоб у зміні табору були футболісти ДЮСШ, мрія спортсменів збулася. А потім до них приєдналися каратисти. І це непогано: так веселіше. Діти проводили час активно: вранці сніданок, тренування на півгодини, потім відпочинок. Ходили на річку, а це для них – справжній рай. Вони не виходили б з води, якби можна було, ви це знаєте. Після купання – обід, тактичні заняття. Дітям розповідали з використанням планшета, що і як робити під час гри на полі – підковували теорією. Далі – практика: 4 години тренувань. І так 5 днів щотижня. Футболістів 2 групи по 12 чоловік. Крім Івана Івановича, ще один тренер – Костянтин Дмитрович Доценко. На тренуваннях хлопці грали між собою. Харчування, яке так сподобалося дітям, безкоштовне. Іван Іванович каже, що воно на гроші, виділені на оздоровлення дітей. Страви різноманітні, не повторювалися. Кухарі готували те, що подобається дітям.

Щоб взяти інтерв’ю у каратистів, ми побували у їхній невеликій оселі. Найперше, що впало в око – дбайливо розвішані кімоно: результат загартовування і любові до карате. Мабуть, багато з нас дійсно не розуміє справжнього призначення цього виду спорту, оскільки діти навіть не сперечаються між собою, задавак немає. Вони виявилися такими дружними, що розповідали разом про своє загартовування у таборі. Хором казали, що їм тут сподобалося. Найперше – харчування. Каратистам, виявляється, крім згаданого футболістами супу, котлет, соків та молока, смакувала сумнозвісна усім нам гречана каша, риба. Крім їжі дітям сподобались тренування і відсутність шкільних уроків, які заважали сконцентруватися на спорті. Тренування в таку погоду на сонці теж сподобалися, бо, за словами каратистів, загартовують дух і тіло. А ще діти гралися, що, думаю, ніхто не заперечуватиме, закономірно, ходили у походи, купалися в річці. 16 червня вони якраз були в одному з таких походів у Грушівці. Діти ходили до Іванівського моста. Находили 20 кілометрів пішки: 15 в одну сторону і 5 в іншу (відстань не зменшилась, а просто їх підвезли). Під час подорожі каратисти бачили каракурта, що їх, очевидно, вразило, тренувалися на каменях, віджималися на кропиві, а дехто… сидів на мурашнику. Ніхто не зізнався, що було боляче, жарко, що всі стомилися. Справжні спортсмени зі сталевим духом! Про такі пригоди їм радісно розповідати, і дарма, що мурахи трохи покусали сильні ноги майстрів: наступного дня у табір прибули всі. Крім того, діти купалися у річці, гралися, ходили на екскурсію до млина Гана, пили воду з джерела, роздивлялися скелі та береги чудернацької форми, наприклад, у вигляді кулака, обідали щойно привезеними, ще гарячими стравами. Одним словом, день у них не минув дарма. А на згадку про літо у “Гарті” залишилися фото і відео, перегляд яких вони спеціально залишили на останній день табірної зміни.

Ю. В. Галімон, тренер юних каратистів, розповів, що у Грушівці були не всі діти. Дітей-каратистів у таборі така ж кількість, як і футболістів. Різниця в тому, що любителі м’яча приблизно одного віку, а каратисти – від молодшого шкільного до юнацького віку. Тож подорожувало цього разу старше покоління, а малеча вирушить туди зі своїм улюбленим тренером іншого дня, за межами табірної зміни.

Останнього дня юні спортсмени не відставали від гартувально-гуртувального графіка тренувань: почали з бігового кола стадіоном, продовжили своїми специфічними вправами карате. А у процесі спілкувалися японськими термінами. Як розповів тренер, такий хід використовується для того, щоб на змаганнях, особливо міжнародних, спортсмени розмовляли однією, усім зрозумілою мовою. На думку Юрія Галімона, мета перебування у таборі – згуртуватися ще більше, зробити справжнє спортсменське тренування з навантаженням – досягнута. Єдине, що не радує тренера, – зміна табору пройшла зарано: студенти і школярі-старшокласники ще зайняті навчанням. Тому чемпіони – і Бартусенко, і Ковальов – здавали екзамени. Тренер сподівається, що наступного року, якщо спортсменам відкриють двері табору, його зауваження буде враховано. А взагалі Юрій Галімон радіє, що місцева влада звертає увагу на розвиток карате, за що він дякує меру, депутатам та виконкому, а ще секретареві Первомайської міської федерації кіокушин-кан карате Р. В. Мельнику, С. Г. Стадницькому і обіцяє відплатити: “Рідному місту – наші перемоги!” Початок уже є, а зупинятися ніхто не збирається. Попереду тренування, у серпні поїздка в Польщу, а у жовтні – турнір у Снігурівці. Мрія каратистів – змагання в Росії: досвід переймати там є у кого. Після закінчення табору ДЮСШ продовжить свою роботу, а діти – тренування.

К. Муцет

vsesvit-news.info