В середу, 9 березня, біля погруддя Тараса Григоровича Шевченка відбувся мітинг з нагоди 197‑ї річниці з дня народження Великого Кобзаря, в якому взяли участь представники влади міста, учнівська та студентська молодь, педагоги, громадськість. Учасників мітингу зустрічав патріотичними піснями хор ветеранів Центру культури й дозвілля. До присутніх із привітальним словом звернулася міський голова Л. Г. Дромашко. Людмила Григорівна наголосила, що за рішенням ЮНЕСКО ювілеї поета відзначаються майже в усіх державах світу. “Творчість Тараса Шевченка – це національний всесвіт, духовне небо України, унікальне літературно-художнє явище, яке неповторне, яке не має аналогів у світовій літературі”, – відзначила мер. Під час мітингу грамотами було нагороджено учнів-переможців ІІІ етапу мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді ім. Т. Г. Шевченка.Та чи дійсно ми, українці, вміємо свято цінувати наші національні пам’ятки, наших національних героїв, як це роблять у Європі, на Кубі, у В’єтнамі, Сирії чи Лівані? Чи вміємо відстоювати свою думку і захищати національні культурні багатства? Яку літературну спадщину передамо своїм дітям? Далі – роздуми про це.
В середу, 9 березня, біля погруддя Тараса Григоровича Шевченка відбувся мітинг з нагоди 197‑ї річниці з дня народження Великого Кобзаря, в якому взяли участь представники влади міста, учнівська та студентська молодь, педагоги, громадськість. Учасників мітингу зустрічав патріотичними піснями хор ветеранів Центру культури й дозвілля. До присутніх із привітальним словом звернулася міський голова Л. Г. Дромашко. Людмила Григорівна наголосила, що за рішенням ЮНЕСКО ювілеї поета відзначаються майже в усіх державах світу. “Творчість Тараса Шевченка – це національний всесвіт, духовне небо України, унікальне літературно-художнє явище, яке неповторне, яке не має аналогів у світовій літературі”, – відзначила мер. Під час мітингу грамотами було нагороджено учнів-переможців ІІІ етапу мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді ім. Т. Г. Шевченка.
Та чи дійсно ми, українці, вміємо свято цінувати наші національні пам’ятки, наших національних героїв, як це роблять у Європі, на Кубі, у В’єтнамі, Сирії чи Лівані? Чи вміємо відстоювати свою думку і захищати національні культурні багатства? Яку літературну спадщину передамо своїм дітям? Далі – роздуми про це.
Видатні культурні та історичні діячі, національні герої, постаті, які символізують сам народ, завжди шануються своїми народами. Інколи вони міфічні, та все одно про них пишуть книги, на їх честь називають міста, влаштовують національні свята.
У нас, в Україні, національних героїв не позичати і вигадувати не потрібно. Достатньо згадати символи нації Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка, І. Котляревського, І. Квітку-Основ’яненка, Г. Сковороду. І цей список можна довго продовжувати. Але чомусь ставлення до своїх геніїв в нашій країні відрізняється від інших країн. Більшість цивілізованих держав свято шанують пам’ять національних героїв і не змінюють ставлення до минулого – незалежно від віяння часу. В нас усе навпаки.
Хто такий Тарас Шевченко для нації, пояснювати не треба. Так, як нема потреби пояснювати, для чого людині чисте повітря, джерельна вода, синє небо чи зелений луг. Духовні джерела для нормальної людини надто важливі. Тому вона береже їх, примножує, передає нащадкам. Що передамо нашим дітям ми? Яку історію, культуру вони будуть мати? На яких прикладах вчитися? Інколи я з острахом думаю про це. І ось чому…
Із творчістю Тараса Шевченка найчастіше наші діти знайомляться уже в школі. Вплив досвідченого вчителя – це добре. Але давайте згадаємо, звідки наші – сучасні – діти черпають інформацію, готуючись до уроків? Перше – шкільний підручник, друге – інтернет, третє – додаткова література та періодичні видання. При підготовці виступу, реферату чи домашнього твору допитливий учень, аби краще виконати завдання, прагне знайти в інтернеті чи періодиці необхідні матеріали і скористатись у практичній роботі. І тут починається… Ознайомившись із деякими “шедеврами”, про які ми будемо говорити далі, молодь без достатнього життєвого досвіду, без уміння аналізувати та “фільтрувати” інформацію неправильно її розуміє. Добре, якщо вчасно звернеться за роз’ясненнями до вчителя, але ж інший може й посоромитись це зробити. Тоді такий “успішний” випускник йде у самостійне життя з викривленим уявленням про моральне обличчя письменника, а відтак негарно думає і про всю національну літературу.
Вади суспільства стали родючим ґрунтом, на якому сьогодні рясно квітнуть суржик, рекетирський жаргон, парканна лексика, вирази несловникового вжитку, а найгірше – тривіальні публікації про письменників та інших діячів науки й культури. Ця шкідлива тенденція, хочемо того чи ні, поширюється у повсякденному житті навчальних закладів, більш того, проникає в шкільне літературознавство і, зрозуміло, відтак позначається на моральному становленні учнівської молоді. І якщо за життя величним постатям діставалося від представників колоніальної політики, пізніше – від революціонерів-демократів, то зараз – від горе-письменників, горе-істориків.
Як приклад, пам’ятник Сковороди радянських часів, де він узутий у чоботи, з букварем (замість Біблії) в руках. Не можна не згадати скільки витерпів Котляревський за Енеїду, за “Наталку-Полтавку” українською мовою, інші письменники за те, що посміли ввести у твори українські слова та вирази. Тоді ж найганебнішими епітетами й порівняннями хрестив Шевченка за його бунтівний “Кобзар”, який є світовим здобутком у літературі, несамовитий Віссаріон Бєлінський зі своїми прибічниками. Хвиля критики на українських класиків, а насамперед на Великого Кобзаря, накотилася з приходом червонозоряного віку, коли більшовики, аби “новый мир построить”, з ідеологічних міркувань планомірно руйнували соборну Україну, її неповторну культуру. Отже, і для сьогоднішніх шовіністів, незалежно від того, де б вони не жили: у Москві, Санкт-Петербурзі, Києві чи за океаном, ворогами залишаються Прометей Шевченко, Каменяр, Сонцепоклонник Франко, Ломикамінь Леся Українка, до життєписів яких при великому бажанні завжди можна причепитись. Проте й новоявлені “шевченкознавці”, не збагнувши попереднього досвіду, не перестають “прикрашати” свої опуси вирваними з контексту біографічними або інтимними подробицями. Вельми резонансною стала книга професора Гарвардського університету Григорія Грабовича “Шевченко, якого не знаємо”, а найскандальнішою виявилась публікація свого доморощеного вихованця Олеся Бузини з Києва, котра з’явилася під назвою “Вурдалак Тарас Шевченко”. Народна мудрість стверджує, що про покійників говорять тільки добре або взагалі мовчать. Згадані автори про цю мудрість, мабуть, забули, а, можливо, й не чули. Заради скандалу та піару вони здатні спаплюжити і людину, і пам’ять про неї. Задля цього “копирсаються у білизні”, смакують заяложеними фактиками, котрі не відіграють будь-якої суттєвої ролі у творчій біографії митця, дезорієнтуючи багатьох, навіть освічених читачів. А іноді просто нехтують історичними фактами, обливають брудом, включаючи свою хвору уяву, придумують неіснуючі романи тощо. Як приклад, можна назвати Лесю Українку. Зараз навколо неї час від часу намагаються роздувати скандали – про її радикальний фемінізм, про нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Хоча, власне, якби так і було, це є особистою справою кожної людини. Замість приписувати неіснуючі факти, не завадило б горе-скрябальщикам, письменниками назвати їх не можна, хоча б історію вивчити, архівні документи переглянути. А найголовніше – вивчати творчість наших великих земляків. Та повернемося до Шевченка.
Якщо для нас Шевченко – національна гордість, то для рафінованого піарника – селянський поет, який безсоромно зводить наклеп на царя та царицю, п’є горілку й від безділля через дзеркало малює свій торс. Тож недосвідченому читачеві мимохіть нав’язується стереотип, що Шевченко – вчорашній день, морально скалічений тип, який не заслуговує на увагу прийдешніх поколінь. А звідси, навчені на “творах” таких невігласів та моральних вандалів, діти в школах і студенти час від часу на уроках підіймають неправдиві неперевірені факти, ставлячи в тупик викладача. Закономірно постає питання, як бути словеснику, якщо відверті інсинуації можна знайти й на інших національних класиків? Марка Вовчка виводять як блудну панянку, котра тільки й переймається чоловіками, Франку й Коцюбинському інкримінують малозрозумілі зв’язки з жінками тощо. Та чи це відповідає дійсності, не може довести ніхто, все базується на безглуздих припущеннях. Тож може варто задуматися, що пора захистити власних героїв від паплюжства, формувати інтелект нових поколінь на конкретному історичному матеріалі, виховувати громадянську гідність та виробити стійкий імунітет проти горе-писак?
Шевченка справедливо називають Поетом нації. Великим Кобзарем, українським Прометеєм, Кармелюком у літературі, основоположником української літератури, національним символом – і цей порівняльний ряд можна продовжити. Ось уже понад 150 років, як його твори перевидаються у різних країнах. Про нього написане велике число наукових праць, котре згруповане в окрему літературознавчу галузь – шевченкознавство. Створено двотомний “Шевченківський словник”. Та все одно прикро, коли штампи, загальники, а то й белетристичні фантазії затінюють індивідуальність письменника, неповторність його душі, якій дано відчувати тонше й бачити далі за інших.
А щодо горе-писак, точно сказала досвідчений педагог Людмила Задорожна: “Складається враження, що автори деяких “відкриттів-пліток”, перш ніж узятися до цієї справи, поквапилися не тільки зі своєю совістю, а і з глуздом”. Тож читаймо Шевченка! І не лише у дні пам’ятних дат. Читаймо і вчімося будувати нашу Україну!
Т. Олексієва При підготовці статті використані матеріали інтернет-видань
Сегодня глава правительства Н.Я.Азаров посетил с рабочим визитом г.Николаев. Во время посещения краеведческого музея "Старофлотские казармы" Николаю Яновичу пришлось встретиться с работниками Судостроительного завода им.61 коммунара, которые вышли на митинг.
Один из крупнейших агрохолдингов и зернотрейдеров Украины — компания "Нибулон" — займется судостроительным бизнесом. "Нибулон" заключил предварительное соглашение о покупке судостроительного завода "Лиман" в Николаеве. Задуматься о развитии собственного судостроения в "Нибулоне" решили после того, как завод "Океан" сорвал график выполнения работ по строительству буксиров для компании, отмечают эксперты.
"В этом году мы ставим на ремонт 15 кораблей. Будет меньше выходов в море, чем необходимо, но уже в начале следующего года государство получит полноценный, боеспособный корабельный состав" - заявил находясь в Севастополе министр обороны Украины Дмитрий Саламатин.
Представителями ПАО «Черноморский судостроительный завод» и НАК «Нафтогаз Украины» проведены переговоры о возможности сотрудничества, и совместной работы. 16 буровых установок, заявленных ранее губернатором Николаевской области Н.Кругловым, оказались 16ю блоками-кондукторами.
11 июля 2012 года ФГИУ объявил конкурс по продаже 25% акций компании «Николаевгаз» (Николаев, Украина). Начальная стоимость пакета акций составляет 18,4 млн. грн. Заявки на участие в конкурсе принимаются до 24 июля 2012 года.
Мульти-фестиваль включал в себя разнообразные конкурсы и отборочные этапы: «Квест-фестиваль», «Студенческая мафия», фото-кросс, видео-конкурс «Кино за 48 часов», конкурс красоты «Перша Леді», студреспубликанская Pecha Kucha и, конечно же, самый веселый фан-отбор для команд и участников.
Со вчерашнего дня организаторы вызывают шок у активных участников мульти фестиваля «Студреспублика». А все вызвано их некомпетентности в вопросах по Фотоконкурсу.
Лето в самом разгаре - кто на работу, кто на отдых, а самые активные студенты города Николаева на Студенческую Республику 2012, финал которой пройдёт 23-24 июня в Парке Победы, где они отдохнут, получат заряд адреналина, море позитивных эмоций и возможность проявить себя!
Об этом говорится в письме Укрдержреестру в адрес партии.
В частности, в письме отмечается, что государственная служба готовит документы для суда о ликвидации Демократического Альянса в связи с нарушением процедур регистрации.
