Кому не дає заснути буфет?

В епіцентрі баталій опинився минулого тижня буфет міської поліклініки. Ціна питання – його існування. Після успішного функціонування протягом п’яти років, наразі він – під загрозою закриття.

Але спочатку трішки історії. Всі первомайці пам’ятають нашу поліклініку років із десять тому. В холі лікарні, де туди-сюди снують хворі, стоять бабки і продають пиріжки з картоплею, сиром, яблуками. Аж ось первісні умови були скрашені виділенням окремого приміщення, пристосованого під буфет, з ремонтом, рукомийником, холодильником, стійкою, столиком для відвідувачів. Мені й самій неодноразово доводилося купувати в буфеті каву з випічкою, коли проходила медогляд. А скільки часу потрібно витратити на його проходження, якщо проходити чесно, – знає кожен працюючий. Два дні як мінімум.

І ось із підприємцем Жанною Кінжаловою, яка заснувала буфет і сама ж працює в ньому продавцем, хочуть припинити договір оренди. Не тому, що вона порушувала умови договору або чинила інші неправомірні дії. Які ж підстави, запитаєте ви? Не вистачає приміщень на лікарняні кабінети.

Тож за зверненням підприємця та громадян до міського голови Л. Г. Дромашко було створено комісію, до якої увійшли радник-консультант міського голови патронажної служби апарату Первомайської міської ради та її виконавчого комітету Н. П. Товста, голова постійної комісії з питань економічної політики, розвитку підприємництва, транспорту, зв’язку, сфери послуг та захисту прав споживачів Л. С. Співак, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради по комунальній власності, земельних відносинах та архітектурних питаннях С. В. Свідерко, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів міської ради по охороні здоров’я та гуманітарних питаннях В. М. Трянова та інші.

Жанна Олегівна Кінжалова, підприємець, розповідає, як створювався буфет: “Мене привів Чикрижов і сказав, що пацієнти просять, щоб у поліклініці було приміщення, де можна випити чаю. До цього на цьому місці було приміщення, де санітарки зберігали свій інструмент – ганчірки, відра. Не було підлоги, води, діри з приміщення виходили аж у підвал. Нам сказали: якщо хочете тут працювати – зробіть ремонт. Ми ремонт зробили. Щомісячно відраховуємо кошти за оренду. До нас приходить багато відвідувачів з дітьми – діти з садочків, шкіл хочуть поїсти. Їдять у нас і лікарі, і пацієнти. Щоденна виручка складає 600‑700 грн.”. На питання, як сталося, що підприємець може позбутися орендованого місця, Жанна Олегівна відповідає, що сама не може цього зрозуміти, але стверджує: “Коли люди дізналися про закриття буфету, їх обуренням не було меж. У нас 4 листа підписів людей. До буфету приходять хворі на цукровий діабет, які натщесерце здають аналізи, а потім їм терміново потрібно щось поїсти. Вони не розуміють, чому треба закрити буфет, і впевнені, що він потрібен. Лише головний лікар К. Некрасенко впевнений, що не потрібен, і сказав: “Повірте, ніхто не помре без вашого буфету, а лікарі нехай привчаються брати бутерброди з дому”. Може і не помре, але я вважаю, що нічого поганого немає в тому, що він існує. Ми маємо багато подяк, люди приходять і говорять: “Велике спасибі, що є де перекусити і попити чаю”. У нас тут нічого зайвого немає – чай, булочки, цукерки, печиво, бутерброди. У всіх лікарнях і поліклініках є буфети. Чому вирішили прибрати цей, пояснити не можу. Мабуть, є причини, по яких необхідно звільнити кабінет, і, я вважаю, що ця причина – це приватна лікарняна практика. Але це не важливіше, ніж мати буфет у поліклініці!”

До речі, у 2006 році, під час реорганізації лікарні, на вимогу пана Некрасенка договір із підприємцем був переукладений, хоча спочатку його було укладено з міською радою. Договір оренди діє з 2006 року і подовжується щороку.

С. Свідерко розповіла: “До міської ради надійшла заява від підприємця Жанни Олегівни Кінжалової, яка скаржиться на те, що її незаконно просять звільнити приміщення, яке вона орендує вже кілька років під організацію кафе в міській поліклініці. Розпорядженням міського голови було створено комісію, яка в повному складі вийшла на місце і оглянула приміщення, про яке йде мова у зверненні. Ми розглянули документи, які нам надала підприємець, роз’яснили їй процедуру порядку оренди комунального майна територіальної громади міста Первомайська і після того, як ми вивчимо і зробимо правову оцінку всіх документів, отриманих сьогодні, – рішень міської ради, договорів оренди – ми ще раз здійснимо засідання комісії і зробимо відповідні висновки і пропозиції щодо подальшого функціонування кафе в поліклініці. Можлива перспектива – це конкурс, оскільки згідно нашого положення все майно комунальної власності передається в оренду лише на конкурсних засадах”.

За словами заступника головного лікаря ПМЦЛ Анатолія Миколайовича Варикаші, в поліклініці нема де розташувати картотеку, кабінет видачі лікарняних листів і взагалі можна для буфету виділити інше приміщення або пристосувати хол. Ще одне питання, яке непокоїть пана Варикашу, це ціни: “Якщо ви звернули увагу, то власниця сказала, що “відбивала” 500‑700 грн. на добу. Я наведу приклад: буряк з майонезом, 100 г, – 5 грн. 50 коп. Зараз заходимо до овочевого магазину. Буряк – 5 грн., баночка майонезу, 250 г, – 5 грн. Це для діабетиків? Олів’є, 100 г, – 6 грн. 50 коп., мультивітамінний напій – 8 грн., “Трускавецька” або “Кривоозерська” – 60 коп., 30 г хліба – 30 копійок, буханка виходить 9 грн. Чай “Ліптон” – 2 грн., чашка кави “Якобз” – 3 грн. 50 коп., “Мастер фрукт дюшес”, 1 ст., – 75 коп. Це турбота про діабетиків? Кожен діабетик проходить спеціальну школу. Це люди відповідальні. Вони ходять із записочкою, що я – діабетик, у мене така то доза такого‑то інсуліну, вони носять із собою інсулін, цукор або шоколад, напій, а те, що там харчуються працівники, то нехай комісія виділить якусь людину і вона подивиться, хто ходить із працівників. Наші працівники ходять у гастроном напроти, де можна випити кави, чаю, перекусити, скупитися і де ціни у 2‑3 рази дешевші. Якщо комісія вирішить, що це потрібно для людей, то адміністрація безумовно виконає це, тільки в іншому місці, в інших умовах і на основі конкурсу, а не монополії. Людина думає, що якщо вона пофарбувала стіни, то це вже вона там навіки”.

На ці слова добродія Варикаші, який дбає про гаманці пересічних громадян, відповіли члени комісії.

Так, Світлана Свідерко зауважила: “По-перше, монополію створили ви, ваша лікарня, коли ви не надавали інформацію на сесії для продовження договору оренди, я не знаю, з яких підстав. Тут вина обох сторін – і підприємця, і вас як адміністрації. Підприємець укладала договори, вона думала, що має переважне право, і коли почалися після 5 років скарги з вашої сторони і ви її виселяєте, вона зрозуміла, що була не права, але ви – адміністрація, у вас є свій правовий відділ, всі рішення сесії, які вам направляються, свої методики. Ви щороку надаєте перелік вільних приміщень, скільки рішень прийнято міською радою на оренду лікарями на платній основі саме першого поверху. Все крило першого поверху в оренді, і ми ніколи не заперечували. Тоді виходить, що приміщення на оренду лікарями у вас є, а для буфету – немає, щоб люди могли похарчуватися, попити чаю. Якщо буфет повинен бути і ви як адміністрація вважаєте, що повинен бути, але не згодні з цим приміщенням і у вас є на нього погляди, то надайте інше приміщення, яке б відповідало санітарним вимогам і з достатньою площею для влаштування буфету. Зараз ви скажете, що у нас таких приміщень немає і вам треба картотеку розташувати, завтра ще щось”.

Валентина Миколаївна Трянова зауважила, що реорганізація, утворення нових відділень та ін. – це повноваження міської ради і представники міської ради повин­ні чітко бачити всі приміщення, переформовування, створення умов для роботи, але на сьогодні ця інформація поки що не доведена до відома: “Я знаю, що на сьогодні є розпорядження губернатора протягом лютого підготувати програми реформування медичних установ саме на місцях, і дуже сподіваюся, що на сесію міської ради буде винесено це рішення, і ми з вами зрозуміємо, що відбувається, в якому плані, які є можливості вирішити питання щодо буфету”.

“У статуті лікувального закладу не записано, що повинно бути місце для харчування, – продовжила Наталя Павлівна Товста. – Але разом із тим ми знаємо, що і в районній лікарні, і в поліклініці, в інших лікувальних закладах Одеси, Миколаєва існують буфети. Це зроблено для того, щоб людина могла хоч частково отримати гарячі чи холодні страви. Інша справа стосується ціни. Але це повноваження відділу по захисту прав споживача і комісії з ціноутворення”.

На питання, звідки брали суму орендної плати, Анатолій Миколайович відповів, що сума порахована за спеціальною методикою.

Всі ці проблемні питання примусили мене, журналіста, провести власне розслідування. І ось у понеділок, 7 лютого, я відправилася до поліклініки. По дорозі зайшла у гастроном, люб’язно запропонований паном Варикашею, попити кави. Не знаю, за якою ціною каву і чай продають лікарям та особисто пану Варикаші, але мені кава “Якобз” обійшлася 2 грн. 50 коп. і пила я її, стоячи біля вікна.

Далі – буфет. Приходжу, п’ю каву. До речі, за тією ж ціною, що і в магазині (2,5 грн.). Потім знайомлюся з підприємцем Ж. Кінжаловою, яка за словами того ж таки Анатолія Миколайовича, так безжально “залазить” у кишені хворих, і цікавлюся цінами, все фіксую на фото та диктофон, дивлюся кожен документ. “Ось документи, в яких вказано, що всі дні я отримую по 2 буханки нарізного хліба на день. Кожен шматочок хліба коштує 20 копійок, краєчок – 15 коп. Рахуємо, 10 кусочків по 20 копійок – 2 грн., а 10 кусочків по 15 коп. – 1 грн. 50 коп. Всього – 3 грн. 50 коп. А скільки хліб коштує в магазині? Звідки А. М. Варикаша взяв, що у мене хліб коштує 9 грн. – невідомо. Далі, салату олів’є у мене в меню немає. У мене є вінегрет, порція якого – 200 г – коштує 5 грн. В цю вартість входить ціна одноразового посуду – 50 коп. Вартість самого вінегрету – 4 грн. 50 коп. Ціна така, як і скрізь, навіть нижча. Навіщо казати людям неправду?” – обурюється пані Кінжалова.

Підприємець демонструє всі документи. Оренда на грудень – 770 грн. на місяць, січень – 708 грн. А ще витрати за електроенергію, воду тощо. Тож звісно, що підприємець повинна ціною на продукти відбити всі витрати, ще й заробити собі зарплатню. Але ціни тут не більші, ніж на лотках, розташованих у центрі міста. Тож пан Варикаша або не в те “кафе” ходив, або зовсім не володіє ситуацією.

Йду далі, треба ж знайти флюорографічну картотеку, яка не має приміщення. Знаходжу, непогане просторе напівпусте приміщення з шафами біля стіни, більше за квадратурою, ніж буфет.

Тож шановний добродію, пане Варикашо! Ви або ж не володієте інформацією, або ж свідомо сказали на засіданні комісії неправду.

І ще. Коли я фотографувала поліклініку, багато цікавого розповіли самі відвідувачі. Одна з пропозицій: перейменувати нашу міську поліклініку на платну поліклініку. Але це вже зовсім інша тема…

Т. Лагнер

vsesvit-news.info