Сім’я є місцем, де плекається єдність

Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році й відзначається щорічно 15  травня. Родина, яка є першою сходинкою соціалізації людини, розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби, і сама формує їх.

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Саме родинні стосунки є джерелом збереження національних традицій, культурних цінностей, формування ролі людини у соціумі.

На жаль, сучасна роль родини значно трансформувалася порівняно із часами, коли вона була центральним ядром суспільства, основою взаємин та збереження культури й традицій.

Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім’ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає. Молоді люди не поспішають одружуватись.

Середній вік одруження чоловіків становить 30 років, жінок – 27. Все більшого розповсюдження набуває цивільна форма шлюбу. Втрачено традицію багатодітності родин, навіть незважаючи на соціальну допомогу.

До того ж, в Україні більшість сімей – неповні. Така сумна статистика спостерігається і в нашому місті. Так, у минулому році на 494 шлюби випало 255 розлучень, а з початку поточного року вже зареєстровано 125 шлюбів та 89 розлучень.

Отже, більше ніж кожен другий шлюб – розпадається. Статистика стверджує, що понад два мільйони сімей складаються переважно з матері та дітей (їх понад 76,3 %), в таких сім’ях виховується 1,5 мільйона дітей. По кількості дітей на одну жінку Україна випереджає лише Молдову та Білорусь (1,3 порівняно з 1,28 и 1,21 відповідно), тоді як у Центральній Європі цей показник коливається від 2,0 у Франції до 1,4 в Германії.

Сучасна українська сім’я переживає важкі часи. Рівень життя більшості сімей став нижчим за мінімальні соціальні стандарти, внаслідок чого посилилась економічна, психологічна і моральна нестійкість родини.

У надзвичайно складному становищі опинилися багатодітні й неповні сім’ї, а також сім’ї з дітьми або батьками-інвалідами. Тривожною тенденцією останнього десятиліття стало скорочення кількості одружень, катастрофічне падіння народжуваності та збільшення сімей, що розпадаються. За збереження цієї тенденції до 2020 року, за прогнозами експертів, населення України зменшиться вдвічі.

Цікаво, що тривалість шлюбів також значно змінилася. Шлюби тривалістю до 4 років складають 28,6 % від загальної кількості розлучень, 5‑9 років – 24,0 %, 10‑19 років – 29,9 %; 17,5 % припадає на розірвання шлюбів тривалістю 20 років і більше.

Середня тривалість розірваних шлюбів – 11,8 років. До речі, найкоротший шлюб у нашому місті тривав трохи більше доби – молодята побралися у суботу, а вже в понеділок подали на розлучення! Були випадки шлюбів тривалістю в один-два тижні. Цікаво: весілля змусило витратити добрячі кошти й віддавати борги доводиться після такої розваги кілька років, а молоді вже давно й не живуть разом.

До речі, випадків “короткотермінового шлюбу” існує чимало по всьому світі. Не так давно в Нижньому Новгороді молодята за традицією пішли покласти квіти до Вічного вогню.

Сходами парубок наступив молодій на сукню, та дала йому у відповідь ляпаса. Коли ж свіжоспечена дружина поклала квіти – чоловік спокійнісінько дістав свідоцтво про реєстрацію та відправив його у вогонь.

Спустившись сходами, молоді сіли в різні автівки і роз’їхалися по різні боки. Шлюб тривав цілих 25 хвилин! Ще одним з найкоротших у історії був шлюб 23-річного Скотта Мак-Ки та 40-річної Вікторії Андерсон з Манчестера. Добряче випивши, молоді посварилися прямо на весіллі, при цьому сварка скінчилася у поліцейській дільниці, де пара одразу ж подала на розлучення. Шлюб тривав 90 хвилин.

Середня тривалість цивільного шлюбу серед українців становить чотири роки. При цьому більшість цивільних дружин (близько 92 %) вважають себе заміжніми, а близько 85 % цивільних чоловіків стверджують, що вони неодружені. З віком психологія цивільних подружжів змінюється: у тих, хто прожив разом менше чотирьох років, більше шансів укласти законний шлюб, оскільки перша закоханість ще жива, а складний час притирання вони благополучно подолали. Пари, які переступили через цей термін, ризикують так ніколи й не одружитися.

Що ж можуть сказати про свій сімейний статус самі первомайці? Ми традиційно опитали 100 осіб. На мій подив, із них лише 29 висловилися категорично за офіційний шлюб, інші вважають, що штамп у паспорті не є обов’язковою умовою. 52 особи вважають обидві форми шлюбу рівноцінними, а дев’ятнадцять віддають перевагу офіційному, проте не вважають негативом й цивільну форму.

Цікаво, що з опитаних осіб, що перебувають у шлюбі (57 осіб) лише дев’ять жінок та один чоловік повідомили, що перебувають саме у цивільному шлюбі, інші ж – у зареєстрованому. Мене, власне, це не здивувало, повторююсь: за результатами незалежних спостережень та опитувань, близько 92 % опитаних жінок, які живуть цивільним шлюбом, пишуть у різних анкетах, що вони “заміжні”, в той час як 85 % чоловіків вважають себе неодруженими. Із спостережень при опитуванні: на реєстрації шлюбу наполягають жінки у випадку, якщо він є першим, та, як не дивно, чоловіки при другому та наступних.

Олена, перебуває у цивільному шлюбі (!): Вважаю, що жоден штамп не здатен утримати родину. Ми живемо більше як шість років. Безліч друзів, що були одружені, вже розійшлися, а нас все влаштовує. Тому нічого міняти не збираємося… Якщо народиться дитина? Про це, чесно кажучи, ще не думала…

Микола, неодружений (!): Живемо з жінкою більш як три роки, я – вільна людина, вона – вільна людина, сумісний побут, витрати ділимо… Все чудово, я нічого змінювати не хочу!

Ірина, перебуває у цивільному шлюбі: Живу більше двох років. Із першим чоловіком у зареєстрованому шлюбі прожила трохи більше року – не зійшлися характерами. Вважаю, що реєстрація значення не має – ми живемо поруч, бо нам добре і ми кохаємо одне одного. Якщо зміниться щось – тоді й видно буде.

Наталя, перебуває у цивільному шлюбі: Живемо півтора роки у цивільному шлюбі, все влаштовує, не хочу нічого змінювати. При цьому відчуття, що чоловік ще не цілком твій, змушує тримати себе в тонусі, бути більш здатною до компромісів, дивитися за собою. Вважаю, що реєстрація стосунків – це бюрократизм та пережиток комуністичного минулого. У всьому світі люди давно живуть поруч без будь-яких умов доти, доки їм комфортно та зручно поруч.

Антон, розлучений: Живу із жінкою чотири роки, у неї – син від першого шлюбу, у мене – донька. Нічого собі, потихеньку. Нічого не заважає, ніяких зайвих питань. Реєструвати не збираємося.

А тепер дозволю собі коментар як юрист за фахом. Кохання – це чудово, особливо в перші хвилини. А потім виникає те, що називають коротким словом “побут”. Ще не зрозуміли, про що я? Перш за все, народиться дитина – як ви сподіваєтеся їй пояснити, чому у вас різні прізвища? Врешті, потім й друзі почнуть розпитувати у малечі – чому саме так? Інший момент – власність.

Адже що б не співали про високі та тендітні почуття, все будується на важкому фінансовому ґрунті. То ж як ви збираєтеся доводити, якщо, борони боже, щось піде не так, що вкладали кошти протягом трьох років у будівництво дачі чи самотужки сплачували кредит за автівку, де все оформлено на чоловіка чи дружину? Я вже не кажу про трагічні випадки, коли, наприклад, один із членів цивільної родини помер – і виявляється, що все майно належить, наприклад, колишній дружині, із якою не було офіційно розірвано стосунки? Тож кохайтеся, чорнобриві, але про закон пам’ятайте. Кохання прийде і піде, а їсти хочеться завжди!

А. Степул

vsesvit-news.info