Рятівна імунізація, або Щепленню альтернативи немає

Боротьба з деякими інфекціями можлива тільки за допомогою профілактичних щеплень. До числа таких інфекцій належать поліомієліт, туберкульоз, кір, дифтерія, правець, червінка (краснуха), епідемічний паротит, кашлюк, вірусний гепатит В та Нів-інфекція. Щеплення від цих хвороб здійснюються за спеціально розробленим календарем. Якщо не дотримуватися календаря щеплень, опірність організму буде не такою, як передбачається.

Щеплення проводяться в усьому світі. Тільки завдяки вакцинації ми перемогли деякі хвороби й не маємо їх у нашій країні. Скажімо, давно не знаємо, що таке поліомієліт. А от дифтерія почала активізуватися якраз після того, як у країні були проблеми з вакцинацією.

Те ж саме можна сказати й про кір. Недавні спалахи кору серед підлітків та молоді теж були спричинені тим, що свого часу порушувалися терміни вакцинації та ревакцинації. І за офіційною статистикою, протягом 2005‑2006 рр. в Україні на кір перехворіло майже 46 тис. осіб, з яких 5 померли. Дошкуляла нам і червінка. Хворіли, як правило, учні та студенти, тобто молоді люди (а якщо вчасно не щеплена жінка захворіла на червінку під час вагітності, то таку вагітність варто перервати, оскільки дитина народиться глибоким інвалідом).

Зважаючи на цю обставину, а також на те, що ці захворювання дають тяжкі ускладнення, уряд і прийняв рішення про масову імунізацію жителів України віком 16‑29 років. А вакцину, як відомо, нам надала Всесвітня організація охорони здоров’я.

На мій погляд, щепленню, як профілактичному заходові, альтернативи на даний момент немає й не може бути в принципі. У процесі проведення щеплення провідна роль належить таким чинникам, як якість вакцини, що застосовується, й стан здоров’я людини, якій роблять щеплення. Отже, щеплення від будь-якої вакцинокерованої інфекції обов’язково має відбуватися з урахуванням індивідуальних особливостей стану здоров’я людини.

Звичайно, коли йдеться про смерть сімнадцятирічного юнака, то тяжко утриматися від емоцій. Але при цьому бажано утримуватися й від голослівних звинувачень. Безумовно, причину трагедії експерти встановлять, і вакцинацію буде відновлено. Комісія зробить свої висновки й щодо якості вакцини, і щодо правильності дій медиків. Але коли вакцинація відновиться, ми матимемо величезні організаційні проблеми. Надзвичайна ситуація, яка мала місце в Краматорську, перекреслить результати ймовірних зусиль, які докладалися на захист щеплень в останні роки. І раніше непросто було переконувати батьків, а тепер доведеться починати все спочатку.

Дуже прикро, коли фахівці інших профілів, не маючи на те відповідної освіти й не завжди розуміючи, про що говорять, дуже вільно маніпулюють фактами, своїми домислами, даними щодо вакцинопрофілактики. Вони стверджують, що інфекційні хвороби мають тенденції зникати самі по собі. Це твердження хибне. Не можна інфекційну хворобу вважати безпечною та легкою. Легких інфекційних хвороб взагалі не існує. Хотілося б для читачів провести екскурс в не таке вже й далеке минуле.

Натуральна віспа ніколи не змогла б сама по собі зникнути. Програма щодо ліквідації натуральної віспи розпочалась у 1967 році. Останній випадок віспи у світі зареєстровано в травні 1977 року. Загальну ліквідацію віспи було здійснено внаслідок масової імунізації, активного виявлення хворих із подальшим проведенням інших протиепідемічних заходів. Тільки завдяки вакцинаціям віспу вдалось ліквідувати.

Наприклад, туберкульоз є соціально небезпечною хворобою. Сказати, що туберкульозна інфекція є величезною проблемою – не сказати нічого. Ця проблема настільки актуальна, що серед інфекційних захворювань за значимістю посідає у світі друге місце. Медичний загал неабияк тривожить ситуація із захворюваністю на туберкульоз, що набула загрозливих масштабів. Без перебільшення, у країні – епідемія: рівні захворюваності й смертності від туберкульозу у 8‑10 разів перевищують відповідні показники у більшості країн Європейського Союзу. І в дитячому віці єдиний спосіб з’ясувати захворюваність є туберкулінодіагностика (постановка проби Манту), від якої деякі батьки відмовляються.

Всім відомо, що для забезпечення стабільної ситуації стосовно інфекційних хвороб, які керуються засобами імунопрофілактики, необхідно мати певний імунний прошарок. Згадайте 90‑ті роки минулого сторіччя, коли після розпаду Радянського Союзу спалахнула дифтерія. В той час знизилася увага до організації профілактичних щеплень, знизився рівень колективного імунітету до інфекцій – це була основна причина епідемії. З роками, мабуть, всі забули, що дифтерія – небезпечна хвороба, яку можливо попередити за допомогою вакцин. Епідемію вдалося зупинити в 2000 році завдяки масовій імунізації й досягненню достатнього імунного прошарку населення. Дуже важливо максимально охопити населення щепленнями для підтримки імунного прошарку й для недопущення відновлення спалахів такого небезпечного захворювання, як дифтерія.

Саме поява неімунного прошарку серед населення може призвести до інтенсифікації циркуляції вірусів та ураження сприятливих (невакцинованих) людей.

А захворюваність на кір? В Україні на початку ХХ сторіччя від кору гинули тисячі дітей. У 1964 році на кір захворіло 361 566 осіб. В 1967‑1968 роках почали проводити вакцинацію. І вже в 1969 році захворюваність зменшилася в 12 разів. У 1989 році завдяки проведенню ревакцинації захворюваність на кір зменшилася ще у 8 разів. І навіть у роки подальших підйомів (у 2001 та 2006 рр.) показник захворюваності був у 23 та 9 разів відповідно нижчий від показників дощеплювального періоду.

Потрібно зауважити, що в Україні, де щеплено мільйони дітей і де ретельно вивчається реактогенність вакцин, за останні 5 років не зареєстровано жодного з ускладнень на щеплення проти кору.

Що стосується поліомієліту, то в 1958 році в Україні було зареєстровано 3763 випадки паралітичного поліомієліту. У 1959 році розпочато масову вакцинацію. Починаючи з 1963 року, вже спостерігалися лише поодинокі (спорадичні) випадки цієї хвороби. Яскравішої ілюстрації ефективності вакцинації надати важко. Відносно важкості цієї хвороби – така дитина залишається інвалідом на все життя, при цьому летальність становить близько 5 %, на жаль, відновити втрачені функції ще нікому не вдавалося.

Гепатит В. Хто з нас не відвідує стоматолога, перукарню (манікюр, педикюр), не потрапляє до лікарні тощо, де є умови інфікуватись вірусом гепатиту В? Не кажучи вже про групи ризику… Відомо також, що гепатит В у хронічній формі провокує розвиток гепатокарциноми, цирозу печінки. Як же треба не любити та навіть ненавидіти себе, щоб відмовлятись від щеплень проти гепатиту В! Вакцинація проти гепатиту В приводить до розвитку тривалого імунітету, і її називають першою вакциною проти раку. Створення рекомбінантної вакцини проти гепатиту В можна віднести до великого винаходу в розвитку профілактичної медицини. Імунізація проти гепатиту В рятує від захворювання й навіть смерті мільйони людей.

Захворюваність на гепатит В з 1994 по 2003 рр. серед дітей до 14 років зменшилась в 2,7 разів, а на гепатит С, де щеплення відсутні, при проведенні всіх санітарно-гігієнічних заходів – лише на 22 %. Серед всього населення за цей період кількість хворих на гепатит В зменшилась в 3,3 рази, а кількість хворих на гепатит С, навпаки, збільшилась в 2,2 рази.

І подібних прикладів на захист щеплень можна навести безліч. Ви можете заперечити, що щеплені діти також хворіють на інфекційні хвороби, проти яких вони щеплені. Так. Але вони хворіють на порядок рідше, і захворювання характеризуються легким перебігом. Тому дуже важко зрозуміти й сприйняти позицію тих батьків, які в угоду своїм нез’ясованим принципам ставлять під загрозу здоров’я своєї власної дитини. Антивакцинальна пропаганда хоче привести нас до ситуації, яка була в довакцинальний період. Багато чого можна було б ще казати про помилки, виверти, необізнаність та недобросовісність тих, хто заперечує користь щеплень, але, здається, досить і того, що сказано вище. Наприкінці хочеться сказати, що кожна людина повинна займатися своєю справою, тобто тією, в якій вона розбирається.

Задля справедливості необхідно визнати, що, на жаль, зрідка можуть виникати побічні прояви після вакцинації. Звичайно, втручання в імунну систему не минає для організму безслідно. Реакції або ускладнення цілком можливі після щеплень. Але в практиці трапляються нечасто, та й бувають вони незначними.

У зв’язку з цим, діючими нормативними документами передбачено можливість 4 % сильних реакцій. Проте в Україні з 2000 року частота сильних місцевих реакцій при використанні тривакцини (кір, паротит, червінка) не перевищувала 0,006 %, а сильних загальних реакцій – 0,007 %, а для АКДП сильних загальних реакцій та післявакцинальних ускладнень не було взагалі. За цей період був зареєстрований лише 1 випадок вакциноасоційованого паралітичного поліомієліту. Тому для запобігання небажаних наслідків необхідно докласти зусиль, аби вдосконалювати теперішні й створювати новітні високоякісні й ареактогенні вакцини, а також ретельно відбирати контингенти, які підлягають щепленням, а в разі необхідності – адекватно готувати осіб з відносними протипоказаннями.

Разом з тим, ми погоджуємося на дискусію з прихильниками “протищепних рухів”, роль яких у реалізації програми щеплень можна порівняти з роллю опозиції в парламенті. Відтак слід відмовитися від агресії з обох сторін і замінити взаємні звинувачення на конструктивну діяльність для блага суспільства, особливо дітей. А противникам щеплень дуже хочеться поставити запитання: чи беруть вони на себе відповідальність за тих дітей, які стануть жертвами (заручниками) антивакцинальної пропаганди?

С. В. Петіна, завідуюча епідеміологічним відділом
СЕС м. Первомайська та
Первомайського району

vsesvit-news.info