Восени, у першу неділю жовтня, ми відзначаємо День працівників освіти – свято, яке звільняє від буденності й допомагає осягнути найголовніше в житті. Кожен із нас згадує свого Вчителя – того, котрий долучив до книги, запалив іскорку знань, був старшим другом і порадником, кому ми зобов’язані своїми життєвими і професійними перемогами. Традиційно цього дня проводяться урочистості, пов’язані з цим святом, діти дарують квіти, промовляють вітальні слова, готують для учителів концертні номери, часом випробовують себе у ролі вчителя, ведучи урок. Радісний, святковий день… Але це всього лише день, за ним іде понеділок наступного робочого тижня. І десь дівається піднесеність від усвідомлення своєї місії – навчати доброму й вічному. Але чому? Пропоную прослідкувати уважному читачеві звичайний робочий день учителя, якому пересічні громадяни просто‑таки заздрять (так кортить згадати уривок із виступу “Вечірнього кварталу”, пробачте – мова оригіналу: “… утром пришла на работу, рот пооткрывала, ногами подрыгала, а домой пришла – типа, я устала”). Отже, кожного дня вчитель проводить у середньому по 4 уроки (4 години), на перевірку зошитів (а їх щоденно потрібно перевіряти мінімум 2 стоси по 20‑30 шт.) витрачається щонайменше 3 години, підготовка 1 уроку з дотриманням вимог до сучасного уроку з використанням новітніх педагогічних технологій вимагає (за скромними підрахунками) 2 години (відповідно, якщо уроків 4, то 8 годин), виготовлення й систематизація наочного дидактичного матеріалу щодня – 1‑2 години, на виховну щоденну роботу з дітьми – як мінімум, 1 година; складання звітів усіх типів і рівнів (навіть якщо один протягом дня) займає теж не менше години. Підсумуємо попередні результати: 19 годин протягом дня учителю потрібно витратити на навчально-виховний процес. І це ще не все: 5 годин, які залишилися з 24 можливих доби, потрібно зуміти розподілити на самоосвітню діяльність (підвищення свого фахового рівня), заповнення обов’язкової документації (різних журналів обліку та книг), складання моніторингу власної діяльності, роботу з батьками, зокрема систематичне відвідування сімей учнів, залучення учнів до розгалуженої системи позакласної роботи, роботу з творчими й обдарованими дітьми, корекційну роботу з відстаючими учнями, психолого-педагогічне обстеження учнів, складання різноманітних карт, схем, таблиць з цього приводу, поповнення матеріально-технічної бази кабінету (?), на складання й наступну перевірку олімпіадних та конкурсних завдань (знову ж таки, усіх рівнів), участь у методичній роботі школи тощо… Хтось іще заздрить “навантаженню в півдня” педагога? Зрозуміло, що вчитель – це жива людина, яка потребує принаймні відпочинку, адже ніхто реально не працює 24 години на добу, є ще сім’я, члени якої сподіваються хоча б на мінімум уваги та любові. А висновок такий: як би ретельно педагог не ставився до виконання своїх професійних обов’язків, чимала частина роботи залишається невиконаною, і як результат – постійний стресовий стан, відчуття підвищеної тривожності працівника, якого (вже постійно) точать думки на кшталт: “Я щось не дописав, не відзвітував, не перевірив і, відповідно, когось підвів, а як хтось приїде, перевірить?..”, адже “Без бумажки ты букашка…”. Не дивно, що ця фраза з радянського колгоспного фольклору добре підходить для характеристики роботи освітян. На жаль, саме “дух контори”, іншими словами паперотворчість, панує в системі освіти. Головне – встигати відписувати “бумагу на бумагу”, і все буде добре. Освітяни знають: якщо, борони Боже, щось зіб’ється зі звичного ритму в паперовому конвеєрі, бюрократична система не вибачить тих, хто ухилятиметься від сізіфової праці, і паперовий валун може запросто розчавити того, хто випустить його з рук. На завершення моїх роздумів щодо можливості змін в освітянській сфері в країні “низько висячих фруктів” пропоную прочитати одну історію, яку можна відшукати у всесвітній інформаційній мережі. Як кажуть, коментарі до неї зайві:
“Проведемо експеримент. Клітка. У ній 5 мавп. До стелі підв’язана в’язка бананів. Під ними драбина. Зголоднівши, одна з мавп підходить до драбини з наміром дістати банани. Як тільки вона доторкнеться до драбини, ви відкриваєте кран і з шланга поливаєте всіх мавп холодною водою. Проходить година – інша мавпа намагається скуштувати банан. Ті самі дії з вашого боку відбивають у неї бажання це робити. Так повторюється кілька разів, і ви, зрештою, вирішуєте припинити водні процедури. Знову одна з мавп, знесилившись від голоду, намагається дістати банан, але інші тримають її, не бажаючи холодного душу. Тоді заберіть одну мавпу з клітки і замініть її іншою. Побачивши банани, вона намагається дістати їх. На свій жах, вона бачить злі морди інших мавп, які починають її атакувати. Після третьої спроби вона розуміє, що бананів їй не дадуть. Заберіть із клітки ще одну з тих п’яти мавп, які з самого початку перебували в ній, і пустіть туди нову. Як тільки вона намагатиметься дістати банан, всі мавпи дружно атакуватимуть її, у тому числі й та, яку замінили першою (та ще й з найбільшим ентузіазмом).
Поступово ви заміните всіх мавп, у клітці залишаться ті, яких зовсім не поливали водою, але вони ні в якому разі нікому не дозволять дістати банани! Чому? Тому, що тут так прийнято!!!” У переддень свята Дня працівників освіти хочеться низько вклонитися всім, хто працює у цій надзвичайно гуманній і відповідальній галузі, за титанічну працю в ім’я формування майбутнього держави – нового покоління українців, яке гідно та натхненно продовжуватиме благородну справу своїх батьків у розбудові рідної землі. Висловлюємо щиру вдячність за вашу творчу, самовіддану та подвижницьку працю, за вміння запалювати вогонь у дитячих серцях, за відданість професії, відповідальне та іноді жертовне ставлення до свого покликання. Нехай на цьому благородному шляху вас завжди супроводжують успіхи. Хай щедрою буде ваша доля, обминають життєві негаразди, а серця зігріває людська довіра та доброта! Бажаємо вам, сіячі мудрого, доброго, вічного, міцного здоров’я, великого людського щастя, благополуччя в родинах, натхнення, нових педагогічних звершень на благо майбутнього нашої прекрасної України! Т. Мартинюк |
