Минулого тижня мені видалася нагода відвідати 3‑А клас ЗОШ I ст. № 11. Звичайні діти, звичайна навчальна обстановка, звичайна класна кімната, але… Коли познайомилася ближче, то зрозуміла, що це не просто клас, а клас мрійників і фантазерів, у якому навчаються щасливі, розкуті, талановиті, впевнені в собі, рухливі дітлахи, які, на мою думку, із задоволенням ходять до школи. Мабуть, у читачів складеться враження, що такого бути не може в нашій країні при існуючій системі освіти. Виявляється, може. І ось чому… Три роки в 3‑А класі працює група повного дня із триразовим харчуванням. У другій половині дня дітьми опікується Олена Анатоліївна Буяновська. Група повного дня дає можливість дітям тісніше спілкуватися, жити єдиною, дружною сім’єю, бо саме в школі вони проводять найбільше часу. Тут є все: самопідготовка, прогулянки, заняття у пришкільних гуртках. Це дає можливість вибрати захоплення до смаку: музика, спорт, танці, фольклор, поглиблене вивчення іноземної мови, або ж можна розвивати свої здібності в багатьох напрямках одночасно. Тому всі учні охоплені гуртковою роботою, яка дає свої позитивні результати. Отже, я в класі Ольги Олексіївни Булгакової. Про її роботу чула багато хороших відгуків, тому уявляла, що потраплю в сучасно умебльоване приміщення, оснащене модною технікою та іншими “наворотами”. Нічого подібного. Звичайнісінька класна кімната: вільна від зайвих меблів, простора, із саморобним диванчиком зі стареньких ліжок, виготовленим руками батьків (на нього витрачено всього 1 грн.). Є ще профілактор Євмінова (спеціальна дошка для профілактики сколіозу, адже не секрет, що майже 90 % школярів в Україні мають порушення постави), дитячі парти та невеличка шафа. Тобто абсолютно нічого зайвого, нічого, щоб відволікало б увагу дітей від найголовнішого – навчання. А тепер про наших героїв – третьокласників. Цього дня вони презентували свої нові проекти під назвою “Школа майбутнього”. Щоб читачеві було зрозуміло, пропоную деякі уривки із проектів Максима Дудченка, Богдана Кірсанова, Катерини Сарданової, Ганни Мельник, Олега Калінічева, Владислава Курка та інших. “Школа майбутнього – семиповерхова будівля з басейнами, комп’ютерними класами… Клас української мови має назву “Клас чарівного пера”, літератури – “Клас шанувальників книги” “Оцінок у школі майбутнього немає, всі діти добре навчаються, тому що розуміють: всі науки знадобляться”. “Мені не хотілося б, щоб у школі майбутнього все замінила комп’ютеризація. Живе спілкування повинно залишитися. І такі якості, як доброта, дружба, взаємодопомога, які потрібні і сучасним школярам, і майбутнім…” “… щоб була ковзанка, де діти катаються на ковзанах, веселий автобус, перед школою фонтан”. “У кожному класі, на кожній парті я уявляю сучасні комп’ютери, через які діти, завдяки Інтернету, можуть спілкуватися з дітьми в будь-якому куточку Землі й дізнаватися багато цікавого…”. “У цій школі є кімната мрій, де можна спробувати себе в дорослому житті, попрацювавши трактористом, бізнесменом, письменником… У бібліотеці всі книги – чарівні. Кожна сторінка, немов екран телевізора, де, окрім тексту, можна побачити події, описані в книзі…”. Мріють учні і про машину часу, й про незвичайні спортивні зали з тренажерами, і про роботів‑помічників, і про школу троянд, і про басейни з дельфінами та багато іншого. Але загалом всі мрії зводилися до того, як наголосили Маринка й Катерина, що “школа майбутнього – це школа радості, пізнання, здоров’я”. Можна ще довго цитувати дитячі роботи, але боюся – не вистачить газети… Мені запропонували поставити дітям запитання. І я поцікавилася, що саме вони намагаються зробити вже сьогодні, щоб їх школа стала школою мрій, школою майбутнього. Максим Дудченко (призер обласного конкурсу читців) відповів, що вже сьогодні він гарно на-вчається, прагне бути ввічливим, добрим, “тому що злі люди не можуть зробити майбутнє гарним”. Хлопчики наголошували, що вже сьогодні вони займаються спортом, аби в майбутньому стати відомими футболістами й за свої кошти побудувати школу майбутнього, а Ганнуся заявила: “Вже сьогодні необхідно будувати навчальний заклад майбутнього, щоб поки ми виростимо, то він вже існував”. Ольга Олексіївна запитала учнів: “Чи любите ви свою школу, свій клас, і за що любите?” І посипалися щирі дитячі висловлювання: “Школу люблю за те, що дає нам знання”, “Тут навчаються добрі діти”, “У школі цікаво й весело” “У нас хороші вчителі”, “Ми – одна дружна сім’я” тощо. Довго ще фантазували діти на тему “Кого й що візьмемо з собою в майбутнє”. І що важливо: діти беруть у майбутнє людські чесноти, мову, книги, зошити, м’ячі, глобус. А кого? Звичайно, батьків, вчителів, друзів, домашніх улюбленців – одним словом: не забули нікого! Потім мрійники демонстрували свої творчі здобутки. Адже їхня робота – це не просто фантазії. Створенню проекту передувала велика попередня підготовка: учні вивчали школу минулого (від часів князівства), порівнювали з сучасною і працювали по вже звичній для них схемі, яка містить план проекту, створення робочих груп, захист та інше. О. Булгакова: Проектною діяльністю учні займаються третій рік. У кожної дитини вдома є портфоліо, де зібрано всі творчі здобутки дослідно-пошукової співпраці. Саме співпраці, тому що у створенні проекту беруть участь не лише діти, а й бібліотекар, батьки, вчителі. Для того щоб вчити дітей, я маю сама переконатися в тому, чому їх навчаю. У мене теж є проект, правда, розрахований на вчителів‑колег, який називається “Ласкаво прошу вас до школи життєтворчості”. В. Немченко, директор ЗОШ № 11: У 3‑А класі ведеться продуктивне навчання за методикою проектів. Головна мета – висунення та розв’язання творчих ідей. Діти перетворюються на самостійних (нехай поки ще маленьких) дослідників. Проекти розвивають логічне мислення учнів, їх творчі здібності, навички стилістичного оформлення своєї думки, правильного добору слів тощо. На сьогоднішній день у нас працює 17 видів гуртків, у яких діти займаються в позаурочний час. Хочеться відзначити, що наша школа співпрацює з Київськими загальноосвітніми школами №№ 322, 324 з проекту життєтворчості і за підтримки міського управління освіти виходить на експеримент. Ми відвідали столичні школи й намагаємося переймати досвід, впроваджувати нові підходи. Ось такий цей 3‑А – клас доброзичливих, творчих шукачів, неприборканих мрійників, невпинних мандрівників і просто хороших людей. А це означає, що вони вже однією ногою у школі майбутнього! Т. Олексієва |
