Дитячі юнацько‑спортивні школи, як і люди, мають свою дату народження. Для ДЮСШ м. Первомайська – це вересень 1947 року. Отже, 29 вересня у спортивної школи ювілей – 60 років. Рівно 60 років тому, восени 1947 року, в Первомайську, який поступово виліковувався від наслідків Великої Вітчизняної війни, була заснована перша в місті Дитячо-юнацька спортивна школа. Подія значна ще й тим, що саме з тої пори почалося визнання первомайців на спортивній арені Радянського Союзу. За цей час тисячі хлопчиків та дівчаток стали розрядниками й майстрами спорту не тільки України, а й колишнього СРСР, підтвердивши також свої заслуги на змаганнях міжнародного класу. Багато хто з вихованців своє подальше життя пов’язав із улюбленим видом спорту, вони стали тренерами та викладачами. У суботу з нагоди ювілею на міському стадіоні відбудеться урочисте фізкультурно-мистецьке свято. А напередодні наш кореспондент зустрівся з директором ДЮСШ Віктором Васильовичем Тофаном. - Вікторе Васильовичу, насамперед хотілося б почути про те, якими були ваші перші враження, коли ви прийшли працювати до ДЮСШ у 1965 році.
Враження від школи були позитивними. На той час дуже добре була розвинена інфраструктура, школа в достатній кількості забезпечувалася інвентарем, були побудовані спортивні майданчики, і саме в той час сюди прийшли працювати професіональні тренери.
Що стосується велоспорту, то з цим було набагато важче, тому що нам довелося будувати все майже з нуля. Перші вихованці приходили на тренування, і довго на мене дивилися, коли я їм пояснював, що потрібно працювати не тільки на спортивному майданчику, а й з лопатою в руках, після чого вони спокійно виконували усі настанови. - А як вийшло, що в сімдесятих роках була закрита секція легкої атлетики?
На той момент в підготовці легкоатлетів відбувся помітний спад, а без результатів держава не хотіла інвестувати гроші. Вийшло замкнуте коло, і секцію довелося закрити. - Тобто в ті часи було не набагато краще? І якщо ДЮСШ був необхідний інвентар, спортсмени його завойовували на змаганнях, тим самим доводили його необхідність?
Точно так! Виходило: якщо немає інвентарю, то немає результатів, а якщо немає результатів, то немає інвентарю. - У 1980 році на базі ДЮСШ була побудована Спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву з велоспорту. Що наштовхнуло вас на такий крок?
Я хотів створити велобазу, яка була б кращою в Україні. Будучи старшим тренером збірної, я зміг досягти мети й побудував велобазу, але після розпаду СРСР все пішло шкереберть, і саме у той час почався період занепаду. - Які моменти в житті школи ви згадуєте найчастіше?
Напевно, як і будь-який тренер, що працює у нас, найчастіше згадую перші серйозні результати на всеукраїнських і міжнародних змаганнях, а також перші роки мук і страждань, коли доводилось все починати з нуля. - У 1997 році ви стали директором, які завдання ви поставили перед собою?
Та які там завдання! В першу чергу потрібно було зберегти тренувальну базу і персонал, для того щоб дітям було де займатися. - Як ви оцінюєте результати роботи тренерського колективу на даний момент?
Результати були, є і будуть! У нас зараз працюють професіонали, але особливо хочеться відзначити старшого тренера відділення боксу Юрія Нерубальщука, який за короткий час зміг досягти значних результатів на змаганнях різного рівня. Що стосується ігрових видів спорту, то скажу, що там результати були завжди, вихованці нашої ДЮСШ завжди представляли наше місто в найвищих лігах країни. Важка атлетика також не пасе задніх, там є свої чемпіони і призери чемпіонатів України. Загалом кожен тренер працює на максимальний результат, і це заслуговує похвали. - Вікторе Васильовичу, яким ви бачите майбутнє ДЮСШ?
Та яке там майбутнє? Ви прийдіть і подивіться на цей стадіон і на цей інвентар. Ми завжди намагалися виправити ситуацію, але владі, як показує практика, це не цікаво… Я вважаю, що це ганьба!!! І в найближчому майбутньому нічого не зміниться! Такий застій буде продовжуватися до тих пір, поки наш уряд думатиме тільки про себе.
Безумовно, якби було належне фінансування, то результати були б набагато кращими, а коли не вистачає коштів, то й не вистачає елементарної практики участі у всеукраїнських змаганнях. Але давайте не будемо про сумне, краще я привітаю наш колектив із ювілеєм, тому що це визначна подія і це свято кожного жителя міста. Користуючись нагодою хочеться побажати всім без виключення тренерам терпіння й здоров’я, тільки при наявності цих складових ми будемо отримувати результати. Безмежно дякую всім, хто працював і продовжує працювати на благо міста і народу. Успіхів вам, шановні колеги!!! Підготував Д. Новіков |
