На півдні України, на древній степовій землі, в басейні нижньої течії Південного Бугу, на площі понад 24 600 квадратних кілометрів розкинулися землі Миколаївської області. З трьох сторін світу область межує з іншими регіонами України, а на півдні її територія займає кілька сот кілометрів берегової лінії Чорного моря та його лиманів. Ця лінія в межах області робить дивовижні зиґзаґи. Глибоко в суходіл вдаються Дніпровсько-Бузький, Бузький, Березанський та Тилігульський лимани, які створюють дивовижне плетиво водяних плес. Гирла рік Південний Буг та Інгул зустрічаються саме там, де розташований обласний центр – місто Миколаїв, омиваючи його з усіх боків. Своєрідна і насичена подіями історія степового Причорномор’я. Як свідчать археологічні розкопки, ще 15 тисяч років тому на території нашого краю жили люди. З початку першого тисячоліття до нашої ери, змінюючи або витісняючи одне одного, на берегах Чорного моря селилися племена Трипільської культури, кіммерійці, скіфи, сармати, греки. Залишки цих поселень та пам’ятки культур збереглися до наших часів. Найвідомішою з них є Ольвія – колишнє антич-не місто‑держава, засноване ще в VI столітті до нашої ери. Протягом перших століть нашої ери ці місця поступово заселяли слов’янські племена, а з кінця Х століття територія нинішньої Миколаївщини увійшла до складу Київської Русі. До речі, саме по Дніпровсько-Бузькому лиману проходив знаменитий торговельний шлях “із варягів у греки”. І важливим пунктом на цьому шляху був острів Березань. Багато чужинців зазіхали на Прибузький край: орди печенігів, половців, монголо-татар, а також литовці, кримські татари, турки спустошували його землі. І ставали у Дикому полі проти них козацькі паланки – тогочасні сторожові прикордонні застави. Достеменно відоме місце, де знаходився легендарний аванпост Запорізької Січі. Запорізькі та прибузькі козаки, не зважаючи на тисячі небезпек, вперто просувалися до моря, засновуючи острівці хліборобської культури. Степ, на який із півночі тиснула багата хліборобська культура, був просто приречений поєднатися з морем. І це сталося після російсько-турецьких воєн. Подальша історія краю пов’язана з виходом Росії до Чорного моря і освоєнням причорноморських степів. У 1788 році в гирлі річки Інгул розпочалося будівництво верфі, а вже через рік тут виникло містечко, назване Миколаєвом – на честь взяття Очакова, що відбулося в день святого Миколая, покровителя моряків. Вже на початку ХIХ століття Миколаїв став центром Миколаївської губернії. Увійшовши до складу Російської імперії, наш край одразу визначився в своїй спеціалізації. Колонізований степ перетворився на хлібні засіки, а місто над Південним Бугом стало центром суднобудування. У ХІХ столітті Росія експортувала мільйони пудів хліба. Левова частка цього хліба вирощувалася в наших краях – у Причорномор’ї, колишньому Дикому полі. А возили його за кордон, зокрема, й на судах, що сходили з миколаївських стапелів. І тому можна сказати, що кораблі та хліб, степ та море – головні ознаки Миколаївщини. Щедра земля народжує щедрі таланти. Тут народилися і працювали відомі діячі науки і культури. Серед них – винахідник електрозварювання М. М. Бенардос, астроном Ф. О. Бредіхін, флотоводець, океанограф та винахідник адмірал О. О. Макаров, лінгвіст і письменник, почесний академік В. І. Даль, корифеї української сцени М. К. Садовський, П. К. Саксаганський, М. Л. Кропивницький, І. К. Карпенко‑Карий. На Миколаївщині бували О. С. Пушкін, В. Г. Белінський, О. М. Горький, В. В. Маяковський. Наш край оспівали славнозвісні художники В. В. Верещагін та Р. Г. Судковський. За матеріалами управління з питань зв’язків
із громадськістю Первомайської міської ради |
