Первомайськ має дуже цікаву й неординарну історію. Він був утворений із трьох поселень, які належали трьом державам: Туреччині (Олта, тобто Голта), феодальній Польщі (Богополь) та Запорозькій Січі (Орлик). Територія, де знаходиться нинішнє місто машинобудівників, як писав свого часу у своїх дослідженнях відомий місцевий краєзнавець Роман Васильович Кучерявий, була заселена східнослов’янськими племенами. Тут були відкриті археологами древні поселення й могильники, яким – тисячоліття. Прибузький край почав залюднюватися з дуже глибокої давнини. В 1180‑х роках київські князі в наших прибузьких степах громили половецькі орди, у XIII столітті південні таврійські степи захопили татари. Відомо ще й те, що десь у середині XIV ст. вся нинішня Миколаївщина опинилася під владою Литви, але скоро ця держава втратила свою силу, почалося захоплення українських земель феодальною Польщею. Але Запорізька Січ зупинила поляків на нашій річці Синюсі, яка стала фактичним кордоном між двома державами. У ці ж часи з Туреччиною встановилася межа по Південному Бугу та Кодимі. Саме з цими подіями пов’язане те, що навесні 1676 року гетьман запорізький Іван Самойлович направив козака Степана Підстреленого із завданням підшукати в гирлі Синюхи поблизу польського і турецького кордонів місце для будівництва укріплення. Той блискуче справився з дорученою справою. Він обрав місце для укріплення поблизу ріки на підвищенні, захищеному зі сходу глибокою кручею. В тому ж році й було побудовано фортецю у вигляді правильного восьмикутника. Козаки назвали своє укріплення “Орлик” (від назви місцевого урочища). Майже одразу ж під його захистом тут почали селитися втікачі з польської сторони та інших місць. Перші хати ставилися на схід від укріплення вздовж Синюхи та Бугу. Нині – це східна частина від вулиці Автодорівської до Київської. У XVIII ст. тут неодноразово зустрічалися представники суміжних держав, які розв’язували межові та інші питання. У 1764 році в Орлику були засновані прикордонне комісаріатство й митниці. З’являється мануфактурна промисловість, гончарство, ковальство, водяні млини, а одночасно – й купці. За час свого існування Орликівському шанцю довелося пережити не один напад ворогів. Останнім значним походом ворогів проти фортеці на лівому березі Південного Бугу був напад запеклого ворога наших предків – кримського хана Гірея. Його 70‑тисячна орда у січні 1769 року зруйнувала укріплення, спалила слободу Орлик, а також частину прилеглих сіл. 1770 року Орликівський шанець було відвойовано російською армією Паніна. У 1781 році поселення дістає назву “Ольвіополь”. У 50‑х роках XVIII століття на правому березі Південного Бугу, що тоді перебував під владою Оттоманської імперії, виникає хутір українських селян-переселенців, із якого 1762 року була заснована слобода Голта – нині також частина міста Первомайська. Назва її походить від тюркського слова “олта” – низовина. За Ясським мирним договором 1791 року Голта була приєднана до Росії. 1750 року на лівому березі Південного Бугу, між гирлами Кодими й Синюхи, шляхетська Польща збудувала укріплення й карантинну заставу Богополь. Він започаткував третю частину сучасного Первомайська. Богополь розвивався переважно як торговельно-ремісницьке містечко. На нинішній вулиці Радянській впритул одна до одної ліпилися лавки великих і дрібних торговців. Тут же було вісім приватних готелів. А нижче понад Бугом (на теперішній вулиці Кузнєчній) працювало понад 30 кузень! Всі три поселення входили до різних губерній Росії. Так, Ольвіополь був затишним містом Єлисаветградського повіту Херсонської губернії, Богополь – містечком Балтського повіту Подільської губернії, Голта – казенним селом Ананьївського повіту Херсонської губернії. Така історія виникнення Ольвіополя, Голти й Богополя – трьох складових частин міста на Бузі, яким судилося об’єднатися в єдиний населений центр та одержати свою нинішню назву – Первомайськ. Населення Ольвіополя, Голти й Богополя росло. У першому з містечок утворилося три перші вулиці: Велика (нині Київська), Миколаївська (Готвальда), Пушкіна (Герцена), а згодом і Вокзальна (Чкалова), на якій із закінченням у 1867 році будівництва залізниці знаходився наш перший залізничний вокзал. І лише із закінченням будівництва містка через річку Південний Буг інженером Венгрженовичем, залізні форми для якого замовлялися аж у Бельгії, залізнична станція споруджується на теперішньому місці на Голті. Залізниця спонукала до розвитку нових підприємств. Першим таким був Голтянський завод пивоваріння – у 1872 році, завод сільськогосподарського інвентарю фабриканта Гейне – у 1875 році; з’являється перший паровий млин, шкіряний завод, машинобудівний та чавуноливарний заводи. На початку XX ст. підприємець Сальковський побудував першу дизельну електростанцію на Ольвіополі, яка проіснувала аж до 1941 року. В короткий час будуються цигаркова фабрика та фабрика з виробництва мила, друкарня, кілька млинів, олієнь, винокурень та інші виробництва, відкриваються перші школи, в яких навчалося понад 1200 учнів. Одна з таких шкіл була збудована і відкрита в 1911 р. для єврейських дітей на кошти підприємця Марголіса. Сьогодні в цьому будинку розташовано Дитячо-юнацький центр національного відродження. За рахунок пожертвувань у 1908 році відкрилася перша бібліотека. У травні 1919 року було надруковано першу міську газету під назвою “Известия”, редагував яку Дмитро Мельник. Саме у травні 1919 року на площі між теперішніми корпусами першої лікарні й авторемонтного заводу, за колишнім приміщенням залізничного вокзалу, відбувся мітинг під головуванням голови ревкому Івана Рухліна за участю представників усіх трьох частин міста. Після “пламенной речи” Трифона Гуляницького було ухвалено рішення про об’єднання Ольвіополя, Богополя та Голти в одне місто з назвою “Первомайськ”. Не одразу це найменування прижилося. Лише за допомоги першого Всеукраїнського старости – Григорія Івановича Петровського – 6 липня відбулося об’єднане засідання трьох виконкомів Рад, на якому було прийнято рішення про делегування до міськвиконкому по 7 осіб від кожної з трьох рад. Таким чином, до його складу увійшла 21 особа. А головою першого Первомайського міськвиконкому став Йосип Кальницький. Продовження в наступному номері С. Деменчук | 
