Дивні новації в законодавстві, або Ще один претендент на булаву

…побачили абсолютно невідомого претендента, про якого не чули навіть у дуже вузьких політичних колах. Навіть О.Пабат, про якого, представляючи на одному миколаївському телеканалі невдало пожартували, що він за невідомістю може порівнятись хіба з Ратушняком, навіть він… Принаймні, депутат Київської міської ради. Той же С.Ратушняк – міський голова Ужгорода. А тут ми побачили щось... Ну, важко назвати це видовище вартим уваги, але подиву однозначно… Але про все по порядку.

В місті ніхто, природно, не знав про візит кандидата в Президенти О.Рябоконя. Команди в нього нема, не олігарх і до того ж в політиці, м’яко кажучи, новачок. Тому особливих навичок піару від нього годі було чекати. Зрештою, йому слід віддати належне: він хоч зміг якось домовитись про зустріч в МДУ ім. В.Сухомлинського. Самі студенти теж не знали про приїзд О.Рябоконя, а ті хто знав, явно не бажали такої зустрічі. Викладачі вирішили це питання просто. Призначили зустріч після останньої пари, стали на першому поверсі і всіх, хто спускався з п’яти поверхів на вихід повертали назад до актової зали. Навіть за дезертирства найбільш кмітливих в підсумку чоловік сто вдалось назбирати.

На кожному стільці в залі турботливо хтось (не здивуюсь якщо сам кандидат) розклав по одній листівочці формату А4, на якій лише з одного боку був написаний невеличкий текст та фото самого Олега Рябоконя.

Отже зустріч почалась. Кандидат розповів свою зразкову біографію: школа з червоним дипломом, університет за юридичною спеціальністю з відзнакою, юридична практика в американській юридичній фірмі…

А далі вийшло так, що проживаючи і працюючи в США, у 1997 році О.Рябоконь вирішив переїхати назад до України. Приїхав та організував в Україні юридичну компанію, якою і керував до 2009 року. І тут, за словами О.Рябоконя, знову перед ним постала спокуса виїхати з України. Виникло питання або виїхати, або залишитись і для чого.

За словами кандидата, він прийняв рішення залишитись і піти в Президенти України. Такі коливання О.Рябоконя, де ж саме жити, були спричинені, за його словами, переконанням, що у громадян України нема майбутнього в Україні з існуючою політичною системою. Тому Олег Рябоконь вирішив побороти цю систему.

План в нього приблизно такий. Спочатку організувати Секретаріат Президента так, щоб приймати рішення такі, які прийме Громадська рада при Президенті. А потім видати указ, яким зобов’язати всі державні адміністрації і органи влади створити при собі громадські ради, укладати з ними щорічні угоди, в яких передбачати відповідальність держслужбовців за невиконання рішень громадської ради. Кандидат визнав, що і зараз ледь не при всіх державних органах є громадські ради. Проте, на його думку, ці органи треба наділити владними повноваженнями щодо органів влади, при яких вони створені.

Мені це нагадувало створення якихось міні парламентів при кожному державному органі, які в силу інтересів тих, хто буде входити в ці ради будуть кожен на свій лад «рулити» державними органами. Кандидат ніяк не пояснив, за яким принципом будуть формуватись ці громадські ради і чи потрібні ще якісь органи з владними повноваженнями щодо самих громадських рад.

Наступні кроки кандидата також були досить дивні. Так О.Рябоконь заявив, що зобов’яже держслужбовців займати посади виключно за конкурсом, а не на платній основі.

Крок як мінімум дивний, оскільки це норма законодавства, про яку він як юрист повинен був чути, хоча б в університеті. Якщо кандидат мав на увазі призначення на посади з політичної доцільності, або за іншими критеріями, не передбаченими в законі, то логічно було б почути, як він збирається це подолати. Проте, крім необхідності конкурсу на посади нічого сказано не було.

Так само дивно прозвучала наступна «ключова» виборча теза кандидата. За його словами, він введе кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду суддів.

Ця норма є обов’язковою вимогою виписаною в законодавстві. Не ясно, для чого юристу обіцяти запровадити те, що є вже зараз. Чи це такий новаторський підхід від юристів, які беруться за політику?

З тої ж «опери» була і наступна теза – зобов’язати державних службовців декларувати доходи та видатки своєї сім’ї. Ця норма законодавства діє вже дуже давно, але чомусь керівник успішної юридичної фірми вирішив ввести її знову. На його думку, цей крок вирішить сучасну проблему, коли державні діячі декларують прибутки своєї родини маленькими, а живуть багато. Кандидат не став пояснювати цей логічно-юридичний каламбур і пішов далі.

Останній пункт, слава Богу, ще в законодавстві ніхто не встиг записати. О.Рябоконь запропонував запровадити практику щоквартального звіту перед громадськістю за виконання бюджетів усіх рівнів. Я особисто  не впевнений що зараз не звітують. Крім того, якщо навіть цей абсурд роблять, то не зовсім ясно, що широка громадськість зрозуміє з цифр статей виконання та витрат бюджетів. Чи в нас тепер кожен буде вважати себе фахівцем з економічних показників, бюджетів та буде радити… Не дай Боже через ті «громадські» ради, які будуть мати повноваження з впливу на органи влади…

І все ж, якщо хтось зі студентів мав якісь ілюзії щодо того, що після «туманних» тез при відповіді на конкретні питання вони почують конкретні відповіді був гірко розчарований. На питання про вирішення проблеми зайнятості прозвучала відповідь про те, що «змінимо систему» і вирішимо цим питання зайнятості. Точно така відповідь прозвучала і на питання про позицію щодо ставлення до системи освіти. Досить дивну юридичну позицію продемонстрував цей юрист у формулі: як тільки ми зрозуміємо, що всі органи влади існують за наш рахунок та перестанемо платити за непотрібні папірці, ці державні органи самі зникнуть. Які саме органи зникнуть кандидат не пояснив.

На питання про команду кандидат двічі ухильно відповідав, що «вона є». Один раз сказав, що вона «велика», але її не показують по телебаченню, бо це люди «справи». Жодного прізвища кандидат не назвав.

Але все ж один «меседж» кандидат висловив досить чітко і ясно. Він сказав, що його ставка – 550 євро за годину роботи. Ще кандидат зауважив, що його зарплатня сягає 500 тис. грн. щомісяця, а до бюджету він сплачує більше мільйона гривень на рік.

Після такої вражаючої конкретики один з викладачів не витримав. Встав, привітав гостя, розповів, що тут присутні переважно студенти природничого факультету, який дуже молодий і в якого нема обладнання, тому він запитає просто: чим кандидат конкретно, грошима, може допомогти факультету, як спонсор. Але тут до кандидата знову повернулась його «туманна» манера, яка йому не зраджувала протягом всього виступу.

Він підсумував, що вся його «конкретна» допомога – в його програмі кандидата, бо якби він витяг гроші з кишені і дав на розвиток кафедри, він цим їй би не допоміг, бо це було в наче хворому на рак дали цукерку. Кожен в залі очевидно мав на таке порівняння свої міркування, але кандидат не став затримуватись на цій темі. Подякував, та в оточенні двох людей «в чорному» покинув щасливих студентів. Кажуть, потім його бачили на «круглому столі» в Коледжі преси та телебачення.

Отаке кіно…