С.Тигипко: «Ющенко лінивий та неорганізований суперник»

По-перше, С.Тигипко намагається позиціонувати себе як успішну і сильну людину. Але тут є певні нюанси. З одного боку він дійсно є успішним підприємцем. Під час своїх зустрічей в Миколаєві він неодноразово підкреслював, що «з нуля» створив «Приватбанк», а залишив його, коли той вже входив у трійку найпотужніших банків України. Крім того, він не просто залишив «Приватбанк», а пізніше став головою Національного Банку України. Дійсно карколомна кар’єра успішного підприємця, але… Але в тому то й справа, що мова йде не про банки чи коливання курсів валют, а про політику. Один гарно робить гроші, а інший - гарний священик. І все гаразд, доки вони не вирішать «реалізувати амбіції» та помінятись місцями. Так от С.Тигипко, розповівши про свою успішність як банкір, змушений був згадувати і свої «успіхи» в політиці. А вони м’яко кажучи нульові, якщо не сказати мінусові.

В політиці він ніколи не був самостійною, сильною, єднаючою фігурою. У 2000 році С.Тигипко очолив «Трудову Україну». Ця «потужна» партія разом з десятками інших «потужних» партій об’єднались в такий собі блок «За Єдину Україну», яку підтримувала вся влада на чолі з президентом Кучмою. Тоді ця компанія з тріском програла вибори, зайнявши третє місце. Незабаром цей блок розпався і за нього забули. За списками цього провладного блоку С.Тигипку вдалось провести аж 4 депутатів-однопартійців. Більше нічим «Трудова Україна» за свою політичну історію не проявила себе. У 2006 році на парламентських виборах вона набрала аж 0,09%.

Щоправда сам С.Тигипко заявляє, що пішов з посади голови партії «Трудова Україна» за рік до виборів 2006 року, бо партія ще й програла вибори президента України у 2004 році («Трудова Україна» підтримувала В.Януковича, а С.Тигипко керував штабом В.Януковича). Тоді ж, після того як стало ясно, що буде призначений третій тур виборів і В.Янукович його програє, С.Тигипко покинув і В.Януковича.

Одним словом м’яко кажучи як політик С.Тигипко не може похвалитись затребуваністю у суспільстві. Щоправда сам політик в Миколаєві заявляв, що він би виграв вибори президента у 2004 році, якби саме його «Л.Кучма призначив кандидатом від влади», бо В.Ющенко «лінивий та неорганізований суперник». Так само С.Тигипко заявив, що виграв би вибори, якби після другого туру зняли б з перегонів В.Ющенка та В.Януковича.

Виглядає так, що він їздить по Україні у 2009 році і розповідає яким би він був класним переможцем у 2004 році, от тільки його поганий Л.Кучма «не призначив» кандидатом. Це виглядає на дитяче скиглення, та порожнє вихваляння після давно минулої бійки, до якої його навіть «не призначили». От якби…то я б всіх, то я б – ого-го… Це вкрай погана, невдала позиція для С.Тигипка. Як політолог раджу викреслити її з політичного лексикону. Краще за все взагалі опустити теревені про власні шанси у 2004 році і перевести увагу на те, що він керував штабом, який зробив з В.Януковича переможця.

З цієї ж політично бляклої кар’єри С.Тигипка випливає і те, що з ним ніхто не хоче співробітничати. Хоча він вдало це обертає, говорячи про те, що нема в Україні політиків, які могли б стати поруч з ним і його підсилити, тому він сам їх не хоче. «Дійду сам». Єдине хто стоїть поруч з С.Тигипком це О.Кужель та Т.Чорновіл. Команда м’яко кажучи… е…. С.Тигипко каже про те, що приведе нових молодих, невідомих людей. Але в реальності це не справляє враження сильної позиції, сильної команди, авторитетного лідера. Позаду нього нікого нема. Це жалюгідне видовище. Треба обов’язково працювати для залучення нехай і не загальноукраїнських, але авторитетних людей, професіоналів, хоч і з регіонального рівня. Перший крок в цьому напрямі у нас – це постійний супровід С.Тигипка по м.Миколаєву колишнім заступником голови облдержадміністрації М.Рихальським. Хоч і слабенько, але хоч щось, а не молодий, але перспективний клерк з банківської каси в «подворотнє».

По-друге, С.Тигипко наполягав в Миколаєві на необхідності сильного президента, «сильної руки». Як позитивні приклади він наводив комуністичний, тоталітарний Китай, сучасну Білорусь та Францію 1940-х років, коли до влади прийшов генерал армії Ш.Де Голь. Оскільки зараз українська республіка – парламентсько-президентська, С.Тигипко заявляє, що він звернеться до парламенту з пропозицією віддати йому владу і зробити країну президентською республікою, обмеживши себе загрозою імпічменту не з боку парламенту, а з боку населення через референдум. У випадку, якщо парламент не погодиться на це, він збирається примусити парламент через всеукраїнський референдум.

З одного боку ця позиція С.Тигипка досить сильна. Він справедливо відзначає, що більшість населення України виступає за сильного президента. Проте треба пам’ятати дві речі. Перша –  сумнівними є дані, які наводить С.Тигипко, про те, що 90% підтримують перехід до президентської республіки. При цьому він не посилається навіть на якусь соціологічну службу Костогризівки. Друге – є досить популістська теза про те, що референдум можна провести і імплементувати його результати поза волею парламенту. Законодавство не дозволить примусити парламент це зробити. Тому або це залишиться дешевим популізмом, або необхідно буде застосовувати військову силу. І те і інше не викличе в країні великого захоплення, а другий варіант ще й малоймовірний і небезпечний. Тому такі тези є лише ефективним передвиборчим засобом, а не реальним планом. Можна порадити С.Тигипку не деталізовувати цю казку, щоб не заплутатись у казкових персонажах і не виглядати потім невдала копія Шарля Перо.

По-третє, С.Тигипко абсолютно правильно у своїх відповідях уходив від гострих тем україно-російського протистояння в Україні (Європа-Росія, українська і російська мови, УПА-Червона армія, Чорноморський флот, Мазепа, Петлюра, Ленін, Катерина ІІ, голодомор і т.д. і т.п.). Він чітко зазначив, що ці проблеми перед Україною не стоять і громадян не хвилюють. За його словами людей турбують ціни, безробіття, ситуація з валютою, економікою, екологією тощо. Єдине що він заявив в цьому плані так це те, що питання мови «треба перевести на регіональний рівень, а державною мовою має бути українська».

Поза всяким сумнівом така позиція правильна, оскільки інші позиції вже зайняті провідними політичними гравцями, які мають чітку позицію з цих питань, а також з’являється можливість зіграти на іміджі миротворця, об’єднателя. До того ж свідоме уникнення цих тем і переведення уваги на економіку автоматично вдвічі розширює потенційне електоральне поле. Я вже не кажу, що, випадково, тут С.Тигипко буде ще й грати на інтереси вищої матерії - України, як держави, яка зацікавлена у єдності. Але під час виборів це – дрібниця, яка мало кого цікавить і є лише випадковим наслідком інших цілей.

Щодо економіки С.Тигипко виглядає досить переконливо і компетентно. На місці конкурентів, я б радив би при дискусіях з С.Тигипком уникати економічних питань і виключно спрямовувати співбесідника на дві інші площини. Тільки там його можна «спалити». Одна з них – вже згадане культурно-цивілізаційне слизьке поле: національне відродження, духовність, релігія, мова, геополітичні виклики, історія тощо. Між іншим С.Тигипко дуже вдало використовує тактику коли не говорить про погоду, коли не володіє конкретним питанням, а прямо визнає, що в цьому він не орієнтується і закликає йому допомогти розібратись в питанні (так було коли один зі студентів в ЧДУ ім. Петра Могили запитав щодо державної політики відносно студентського самоврядування).

Так от стосовно економіки, позиції С.Тигипка такі. На його погляд тривалий час держава піднімала непропорційно високо соціальні виплати, стандарти (на 20%), в той час, як продуктивність праці зростала лише на 5%. С.Тигипко наполягає на тому, що необхідно більшу увагу приділити саме бізнесу. На його думку необхідно зменшити зарегульованість бізнесу, а відповідно зменшиться рівень корупції та запровадити максимально гнучку політику для приваблення інвесторів з одночасною безумовною реприватизацією у випадку не виконання власником зобов’язань. Майбутній кандидат в президенти заявив, що йому до вподоби принцип, коли підприємець лише здійснює певний набір дій і не чекає дозволів, а після певного терміну просто починає працювати. Встигнути видати всі необхідні дозволи протягом певного терміну є обов’язок держави.

За словами С.Тигипка падіння курсу гривні 2008 року було спричинено тим, що Національний Банк України не проконтролював використання банками коштів наданих ним під час кризи. В наслідок цього кошти були використані банками для купівля валюти і переведення її за кордон наче для забезпечення певних контрактів. Після того, як курс піднявся банки розривали фіктивні контракти і продавали валюту вже за підвищеним курсом.

Зараз, за словами С.Тигипка, нема серйозних економічних підстав для зростання курсу долара. Він вважає, що сучасне падіння гривні є наслідком ажіотажного попиту з боку населення. На його думку Нацбанк мав би, стримуючи курс, дати можливість населенню купити необхідну кількість валюти. Це, за словами політика, не завдало б Нацбанку суттєвого удару.

Щодо землі С.Тигипко займає позицію, яка передбачає її купівлю-продаж. Щодо механізму цього продажу і купівлі він пропонує державі монополізувати посередника – щоб купувати і продавати можна було лише через Державний земельний банк, який би контролював ціни. На його думку земля в Україні могла б коштувати близько 2 тис. доларів за гектар.

Оскільки я не економіст, мені важко судити щодо справедливості його тверджень, але поза всяким сумнівом на економічній площині С.Тигипко почуває себе достатньо впевнено, і переконливо.

А от друга площина, після геополітично-культурної, на якій С.Тигипку буде не вельми комфортно – соціальні стандарти. С.Тигипко, виступаючи жорстко в захисті бізнесу, зазначає на тому, що в нас соціальні виплати не маленькі, а навпаки невиправдано високі. Крім цього, на його думку, також необхідно, хоч і не одразу, перейти до збільшення пенсійного віку. Єдина його приваблива електоральна позиція тут – намір зменшити розрив між найбільшою та мінімальною пенсією хоча б до 10 раз, а не 50, як є зараз (за кордоном – 7-8). Так само щодо охорони здоров’я - тези слабенькі, або не доречні для виборчої кампанії. Зокрема С.Тигипко звернув увагу на те, що в медицині багато корупції, а потім раптом закликав позакривати невеликі лікарні в районах, оскільки там лікарі мають невелику практику, а тому не можуть бути професіоналами.

Глупо йти на вибори з такими тезами, навіть якщо вони істинні. Це все одне, що йти з тезами про необхідність підвищення плати за житло, користування комунальними послугами тощо. Навіть якщо це необхідно робити, це державні рішення, а не виборчі тези і вони приносять результат поступово і в силу необхідності. На виборах же людина ніколи не проголосує за більше зло, навіть якщо йому будуть доводити, що це в його далеких інтересах. Колишній завідуючий відділом агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу С.Тигипко мав би знати це.

Ще однією зі слабких позицій кандидата є екологічна тема. Слабка вона не тому що вона повинна бути сильною взагалі. Екологія за великим рахунком мало кого цікавить. Слабка через те, що кандидат наполягає на тому, що екологічні питання будуть одними з передових в його тезах. Натомість його тези щодо екології та навколо екологічних тем практично відсутні або вкрай невеликі і неконкретні. Відсутні позиції щодо атомної енергетики, ЧАЕС, генномодифікованих продуктів, національних парків та заповідників, навіть стосовно паління та алкоголю. Що вже казати за Кінбурнську косу, Бузький Гард і тому подібне.

Єдина конкретика в цьому плані - гостра критика олігархів за спрямування прибутків у 2000-2008 роках на власне збагачення, а не на модернізацію виробництва.  За його словами, виплавляти сталь в «мартенівських» печах це ганьба, яка існує досі лише в Україні. С.Тигипко наполягає на введенні жорстких екологічних норм для підприємств: «Підприємство або вилітає в трубу, або витримує ці норми».

Щодо місцевих виборів С.Тигипко виступив за введення другого туру виборів міських та селищних голів, а також проти виборів на партійній основі місцевих рад.

У найближчих планах С.Тигипка - створити до зими власну партію, та брати участь в усіх виборах. Щодо президентських, він зазначив, що хоч він і висловив тезу про можливість об’єднання навколо єдиного кандидата, проте це лише в теорії, в реальності це не можливо. На першому етапі, який триватиме до 15 вересня С.Тигипко витратив, за його словами 15-20 млн. грн. власних коштів. Надалі він сподівається на підтримку середнього бізнесу. Середній та малий бізнес дійсно проявив певний інтерес до С.Тигипка. На зустрічі були присутні власник ринку на вул.Дзержинській А.Магерамов, власник бару «Камелот» А.Мурлян та деякі інші бізнесмени.

В цілому варто визначити С.Тигипка як цікавого претендента. Поза всяким сумнівом президентом йому не бути, принаймні у 2010 році, але його тези, позиція і взагалі особа будуть приємною окрасою битви титанів.